Сайт «Високий Вал», «Ера-ФМ» продовжують соціально-освітній спецпроект за підтримки національного телеком-оператора «Київстар». Цього разу ми запрошуємо вас у цікаву мандрівку «#ВКраїна: сіверські хроніки Довженка».

Творчий доробок нашого земляка Олександра Довженка відомий в усьому світі. Кіношедевр «Земля» увійшов до десятки кращих кінокартин усіх часів і народів. І саме рідна Чернігівщина надихала митця!

Кожні 14 днів упродовж березня-травня читачі порталу «Високий Вал» та слухачі радіо «Ера-ФМ» матимуть можливість познайомитись з унікальними матеріалами, які наша редакція по крупинкам збирала Сіверщиною про Олександра Довженка.

Журналісти «Високого Валу», в пошуках унікальної інформації, об’їхали Сосницьке Придесення – місця, де народився, зростав і творив вітчизняного геній кінематографу Олександр Довженко. Ми поспілкувались з чималою кількістю фахівців і зібрали для вас багато цікавого, з першими знахідками знайомимо вас вже сьогодні.

Від дипломата до режисера

За сприяння партії боротьбистів, членом якої тоді був Довженко, протягом 1920-21 рр. він обіймав різні посади: комісара театру імені Шевченка, завідувача відділу мистецтв у Києві, секретаря Київського губернського відділу освіти.

У квітні 1921 року Довженко приїжджає до Харкова. Його зараховують до Наркомату закордонних справ і направляють на дипломатичну роботу до Польщі. Там Олександр Довженко очолив місію з репатріації й обміну полоненими.

У лютому 1922 року його перевели на посаду секретаря консульського відділу Торгового представництва УРСР у Німеччині.

Незмінними провідником і помічником у цій подорожі стане http://vkraina.com – унікальне інтернет-зібрання давніх європейських мап нашої країни.

ПРИМІТКА: Весною 2014 року українцям безкоштовно став доступний ще й мобільний додаток Vkraina для Windows 8 та Windows Phone 8.

Посилання на Vkraina у AppStore: http://bit.ly/WnkCnW

Посилання на Vkraina у Google Play: http://bit.ly/1lEPf4e

До речі, населені пункти Сіверського краю, пов’язані з народженням та дитячо-юнацькими роками Олександра Довженка, можна знайти на стародавніх картах на сайті http://vkraina.com.

Дипломатична робота вплинула на подальшу творчість митця: знімати фільм «Сумка дипкур’єра» якраз завдяки знанню дипломатичних відносин.

За кордоном розкривається й інший талант Довженка - малювання. Деякі із карикатур митця були надруковані в американському журналі «Молот». Зрештою, Довженко звернувся до ЦК КП(б)У з проханням надати йому можливість зайнятися у Німеччині вивченням графіки.

Отримавши стипендію в 40 доларів від Наркомосвіти, він близько року навчався у приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля. Влітку 1923 року Довженко повертається на Батьківщину й оселяється у Харкові.

Тогочасна столиця УРСР по праву вважалася культурною столицею України: там вирувало мистецьке життя, а плеяду талановитих письменників та поетів згодом назвуть «розстріляним відродженням».

Довженко, занурившись в атмосферу творчого Харкова, приєднується до групи українських романтиків та футуристів, працює художником-ілюстратором та карикатуристом у низці місцевих видань.

Згодом Довженко стає одним із засновників Вільної Академії Пролетарської Літератури – ВАПЛІТЕ. Через нові знайомства Олександр Довженко зближується із митцями Всеукраїнського фотокіноуправління.

Вже з 1925 року майбутній режисер робить перші кроки у кіно. Починав він у ролі стажиста в агітфільмі  «Червона армія». Згодом він працює у групі режисера Арнольда Кордюма над фільмом «За лісом».

Перші ж серйозні кроки у кіно Олександр Довженко робить вже в Одесі – місто які у наближчі роки визначить долю митця.

Довженківська Одеса: перші фільми та перше визнання

Тогочасна Одеса славилася не тільки своїм колоритом, морем, портом та красивими пейзажами. Одеська кіностудія, розташована на Французькому бульварі, притягувала до себе найвідоміших режисерів тогочасного Радянського Союзу.

Та найвідомішим із них судилося стати саме нашому герою. На фасаді нового корпусу кіностудії прикріплена меморіальна дошка, на якій поряд із бронзовим барельєфом вигравіруваний текст «В 1926 – 1929 р.р. на Одеській кіностудії працював видатний український радянський кінорежисер і письменник Олександр Довженко».

У 1926 році сіверський митець працює над фільмом за власним сценарієм «Вася-реформатор». Як сам він згадував перші кроки у кіно в своїй «Автобіографії»:

«…Я просидів ніч у своїй майстерні, підбив підсумки свого невлаштованого тридцятидвохрічного життя, вранці пішов з дому і більше не повертався. Я виїхав в Одесу і влаштувався на роботу на кінофабрику як режисер. Таким чином, на тридцять третьому році життя мені довелося знову починати життя і навчання по-новому…». Ще багато символічних та ми представимо вашій увазі, враження складатимете самі. Ми ж намагались якомога детальніше описати все те, що вдалося назбирати редакції упродовж цілеспрямованого пошуку Сіверщиною.

На зйомках «Васі-реформатора» не обізнаний із режисерською технікою Довженко вимушений був піти з майданчика, залишаючи завершувати роботу над фільмом оператору Йозефу Рону.

«Вася реформатор» не зберігся до наших днів, а тому оцінити якість першої роботи Довженка ми не можемо. Поза тим, сам він так і не зарахував «Васю реформатора» та пізніших фільм «Ягідка кохання» до переліку своїх робіт.

Кадр із фільму «Вася-реформатор»

«Ягідку кохання» він, натомість, називає «Першою режисерською пробою». Цей короткометражний фільм вийшов на екрани восени 1926 року. Його сценарій писався всього три дні, називався він «Перукар Жан Ковбасюк» і писався «під Капку» - комедійного актора Дмитра Капкунова, друга Олександра Довженка. Його називали «українським Чарлі Чапліном». Актор за життя зіграв близько двохсот ролей в кіно, став заслуженим артистом УРСР.

Довженко був зачарований акторським талантом свого товариша і хотів зняти з його участю цілий цикл короткометражок («Капка-футболіст», «Капка-допризовник»…). «Одруження Капки» - така перша назва сценарію «Ягідка кохання».

Відповідно, головну роль у фільмі мав би грати Дмитро Капкунов, та вона дісталася Мар’яну Крушельницькому. Щоправда і Капка знявся у ньому, але в другорядній ролі продавця іграшок.

«Переключаючись на роботу в кіно, я думав присвятити себе виключно жанру комічних і комедійних фільмів. Та обставини так склалися, що жодної комедії я так і не зробив», - писав Довженко в «Автобіографії».

 На зйомках «Ягідки кохання» він знайомиться з оператором Данилом Демуцьким, з яким згодом буде працювати ще над багатьма фільмами, створивши славетний тандем українського кіно.

Першим своїм фільмом Довженко назве «Сумку дипкур’єра», пригодницький фільм, поставлений у 1927 році.

За сюжетом, сумку радянського дипкур'єра, викрадену англійськими шпигунами, відбирають моряки корабля, що відпливає до Ленінграда й доставляють органам влади. Сюжет побудваний на автентичному факті — збройному нападі за кордоном на радянських дипломатичних кур'єрів Теодора Нетте та Іоганна Махмасталя 26 лютого 1926 р.

В цьому фільмі сам Олександр Довженко виконав роль кочегара. На жаль, більше він жодного разу у художніх фільмах не знімався.

Довженко у ролі кочегара у фільмі «Сумка дипкур’єра»

Для Довженка прем’єра «Сумки дипкур’єра» була святом. Він сидів у центрі кінозалу, переповненого журналістами, працівниками кіностудії, шанувальниками кіно, а поруч з ним сиділи найдорожчі гості – батько і мати. Вони цього дня приїхали до Одесу і побачили море – море, про яке вони з дитинства чули у піснях, море, про яке в юності мріяв Сашко.

Легендарна трилогія: визнання і цькування

Першим серйозним успіхом Довженка була «Звенигора», знята у 1928 році. Цей фільм був відкриттям і нового режисера, і нового напряму в кіно, який пізніше отримав назву поетичного кінематографа і родоначальником якого по праву вважається Олександр Довженко.

Видатний радянський кінорежисер Сергій Ейзенштейн згадував про перший громадський перегляд фільму «Звенигора»: «Перегляд закінчився. Люди підводяться з місць. Замовкли. Але в повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер з власним обличчям. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності.»

Сам Довженко в «Автобіографії» напише: « «Звенигора» в моїй свідомості відклалася як одна з найцікавіших робіт. Я зробив її якось одним духом – за сто днів. …не зробив, а проспівав, як птах. Мені хотілося розсунути рамки екрана…заговорити мовою великих узагальнень.

«Звенигора» швидко обійшла екрани багатьох країн – Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади, Англії, США, Греції… Оваціями зустріли цей фільм парижани. Картина, як визнав і сам Довженко, була «надто складна для сприйняття». Але вона прозвучала піснею любові до рідного народу, вірою в його майбутнє.

 Дванадцять пісень цієї стрічки відтворюють легенди скіфів і варягів, запорізьких козаків, громадянської війни, петлюрівців, більшовиків та білогвардійців. Усі вони поєднані одним персонажем — дідом, який уособлює патріархальне селянство, прив'язане до цінностей минулого.

Фільм не вписується все ж таки у ряд фільмів, що були покликані формувати пролетарський реалізм. «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати у буржуазному націоналізмі.

"Звенигора"

Наступним фільмом Довженка став «Арсенал» — фільм про повстання робітників Київського зводу. Критики згодом назвуть його поступкою перед владою. «Арсенал» — приниження й засудження визвольних змагань українського народу після розпаду царської імперії. У той же час сам Довженко воював у лавах армії УНР і у часи повстання належав до куреня Чорних гайдамаків, що брали участь у штурмі київського «Арсеналу».

Протягом липня до листопада 1929 року вже у Києві він знімає свій найгеніальніший твір – «Земля», історії створення якого буде присвячено окремий матеріал. Відзначимо лише, що новий фільм окрім численних схвальних відгуків, піддався цькуванню тодішніх партійних письменників. Згодом, «Землю» забороняють до показу в Україні, у той час як в Європі він збирає повні зали.

Після прем'єри у Берліні про Олександра Довженка з'являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно». А ось у Радянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році після міжнародного референдуму у Брюсселі, де він увійде до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.

З червня по вересень 1930 року Олександр Довженко разом з Данилом Демуцьким та Юлією Солнцевою перебуває у Чехословаччині, Німеччині, Англії та Франції. У Празі директори кінотеатрів визнали його фільми занадто революційними та занадто мистецькими. У Парижі йому пропонували поставити фільм, а у Лондоні Довженко вів розмову вже про телебачення.

По поверненню він пропонує керівництву «Українфільму» сценарій про трагедію Умберто Нобіле та Руала Амундсена, але ідею відкидають.

Щоб мати можливість працювати далі Довженко погоджується знімає фільм про будівництво греблі Дніпрогесу — «Іван», який мав би підтвердити незворотний шлях індустріалізації.

Афіша до фільму «Іван»

Це перший звуковий фільм Довженка, знятий у дусі радянської пропаганди. Цікаво, що сам Довженко, майже не працював над зйомкою фільму, сценарій до якого нашвидкоруч написав за 11 днів.

Замість Довженка над Іваном працювала його дружина Юлія Солнцева.

Прощання з Україною та робота на радянську владу у Москві

Навіть після такого подарунку радянській владі, Довженка продовжують цькувати як «буржуазного націоналіста». Батьків Довженка виганяють з колгоспу, а сам він, побачивши наслідки Голодомору та відчуваючи наближення репресій у 1934 році їде до Москви, і за власними словами, пише листа Сталіну з проханням «захистити його і допомогти творчо розвиватися».

Історія спілкування Довженка з диктатором — особлива сторінка в житті митця. Сталін цінував митця і, очевидно, довіряв йому, адже часто викликав Довженка посеред ночі, щоби прогулятися по Москві й «поговорити по душах».

На особисте замовлення Сталіна Довженко знімає у 1935 році стрічку «Аероград» про нове місто, яке виростає серед тундри, про прекрасне та світле майбутнє чукчів. Довженко вирушає у експедицію на Далекий Схід, у сибірську тайгу.

Довженко та його дружина Юлія Солнцева на Далекому Сході

Із серпня по жовтень 1934 року у регіоні від Владивостока до Хабаровська тривали зйомки. «Аероград» стане синтезом уяви та мрії про нові міста Сибіру, які мали стати форпостами оборони Східного Сибіру від шпигунів та іноземного вторгнення на територію СРСР.

Наступним успіхом Довженка в очах радянської влади став «Щорс» - картина про командарма Радянської армії.

За цю картину він згодом отримає Сталінську премію. Довженко дуже прискіпливо працює над фільмом. Лише сценарій писався 11 місяців, сам режисер спілкувався з учасникам подій Громадянської війни та збирав факти про ті часи.

До речі, зйомки фільму проходили у Чернігові та навколишніх селах. Фільм, сповнений народними піснями та танцями, місцевими звичаями, думами, набуває національного забарвлення. Російська та українська мови там органічно поєднані. Водночас це був гімн більшовицькій міфології та героїзму. Фільм виходить на екрани 1 травня 1939 року одночасно у Москві та Києві і за перший тиждень його дивиться близько 31-го мільйона глядачів.

Неабиякий успіх «Щорса» закріплює і положення Довженка у когорті визнаних радянських кіномитців.

Робочий момент зйомок фільму «Щорс»

Слідом за «Щорсом» Довженко на замовлення партії їде знімати фільм «Визволення» - про радянську окупацію Західної України та Білорусі. Це була така собі політична хроніка, витримана у дусі ідеології, утім одразу після появи на екранах, фільм перестають показувати.

У цей час Довженко хоче приступити над кінокартиною «Тарас Бульба» та ці плани так і не були реалізовані. Наприкінці травня 1940 року, після довгих консультацій з видатним фахівцем з історії козаччини Дмитром Яворницьким, Довженко закінчує його.

Але якраз у той час, коли Олександр Довженко готувався до від'їзду до Інкерманської фортеці на натурні зйомки, почалася війна У 1941 році на Радянський Союз нападає Німеччина.

Фронтовий журналіст на документаліст: Довженко у роки Великої Вітчизняної

З початком війни Довженка евакуювали до Ашхабада.

Утім Довженко не може сидіти, склавши руки та просить, щоб його відправили на фронт, де він стає кореспондентом газети «Красная звезда» і свідком звільнення від окупації, після чого друкує в «Известиях» 31 березня 1942 року статтю «Україна в огні».

Однойменна назва належить і сценарію фільму, що його пише Довженко у 1941—1943 роках. Деякі уривки цього сценарію з'явилися у пресі у вересні 1943 року, викликавши обурення партійного керівництва.

Довженка звинувачують у відкрито проголошених сумнівах щодо колективної вини за покинуте ворогу безпорадне населення та боєздатність Червоної армії.

30 січня 1944 року його викликають до Сталіна, від якого він дізнається про заборону свого фільму. Довженку закидають «антиленінізм, ревізіонування національної політики й заохочення українського замість радянського патріотизму».

Сталін не зміг пробачити Довженку завданої образи.

В органи цензури надіслали директиву «не публікувати в цивільній і військовій пресі твори Довженка без особливого на те дозволу в кожному окремому випадку». Як писав потім Олександр Довженко записав у своєму щоденнику: «…невже любов до свого народу є націоналізм?»
Довженка виключають із комітету із присудження Сталінської премії та низки організацій і переводять до Центральної студії кінохроніки, де він бере участь у створенні документальних стрічок «Битва за нашу Радянську Україну» та «Перемога на Правобережжі» (1945).

У фільмі «Битва за нашу Радянську Україну» відтворено конкретні події Великої Вітчизняної війни 1941-1943 років – епізоди бойових дій, визволення українських міст, партизанське буття. Фільм був дубльований 26 іноземними мовами, демонструвався в країнах Європи, Америки.

«Перемога на Правобережній Україні…» - історична хроніка, що охоплює події 1943-1945 років: форсування Дніпра, визволення Києва, Львова, вступ Радянської Армії в Карпати, відображено самовіддану працю радянських людей в тилу.

Роки цькування і знущання над митцем неабияк впливали на душевний стан митця. 14 квітня 1945 року Довженко заявляє: «В нашій культурі засуджені до смертної кари».

Вже після війни він рвався відновити моральні сили до рідної України, утім не має права їхати на рідну землю без відрядження. У повоєнні роки Довженко знімає лише один фільм «Мічурін», який став останньою картиною митця.

Про переживання, духовні тривоги Довженка ви дізнаєтесь із матеріалу, присвяченого щоденнику нашого видатного земляка.

На черзі ж – вже за 14 днів – розповідь про найвидатніший, на нашу думку, фільм Довженка – «Земля». Слідкуйте за анонсами на радіо «Ера Фм» та  повертайтесь до нас, мандруватимемо Довженковою Сіверщиною разом.