Цю добірку можна було б назвати інакше, приміром, «Скарби Чернігівського краю» або «Перлини землі Чернігівської». Сутність від цього не змінюється.

«Це витвори людських рук і уяви, що вражають, захоплюють, дивують і надихають. Це те, що обов’язково варто побачити на власні очі! Звісно, цей рейтинг доволі суб’єктивний. Це особисті враження про скарби, якими я як жителька цього краю пишаюся. І всі вони буквально поруч!» – написала журналістка, гід, екскурсовод та автор цієї добірки Вікторія Сидорова.

№1 – розкішний різьблений іконостас храму Різдва Богородиці в Козельці

Дехто з дослідників вважає, що іконостас був зроблений в Італії і призначався для собору Смольного монастиря в Петербурзі. Однак імператриця Єлизавета вирішила передати його в дар храму в Козельці, що в той час зводили рідні її коханого та нашого земляка Олексія Розумовського.

Висота іконостасу - двадцять сім метрів! Вражають не тільки розміри, а й унікальна високохудожня різьба та дивовижні розписи цього шедевра.

Прекрасні ікони написав талановитий український художник Григорій Стеценко. Взагалі собор Різдва Пресвятої Богородиці в Козельці визнаний однією з перлин українського бароко. Його звели в сер. 18 ст. на замовлення графині Наталії Розумовської – матері Кирила та Олексія Розумовських. Храм поділений на дві частини: верхню і нижню. Нижня «тепла» освячена на честь мучеників Андріана і Наталії, і в ній похована засновниця роду.

№2 - срібні царські врата в Борисо-Глібському соборі Чернігова

Побутує легенда, що ворота ці виготовлені зі срібного язичницького ідола. Його знайшли нібито, коли рили котлован для побудови однієї з частин нинішнього колегіуму, що на Валу. Вага цього ідола становила близько 50 кілограмів. Гетьман Мазепа замовив, аби з нього зробили царські врата, і в одній з майстерень німецького міста Аусбург створили справжній шедевр ювелірного мистецтва висотою близько 2,5 м. Герб гетьмана і сьогодні побачимо на вратах знизу.

Як унікальний витвір мистецтва доби бароко царські врата експонувалися на виставках в Національному музеї історії України в Києві та в Українському музеї в Нью-Йорку.

№ 3 - чудотворна Троїце-Іллінська ікона Божої Матері, написана ченцем Чернігівського Іллінського монастиря Геннадієм (в миру Григорій Дубенський) у сер. 17 ст

У 1662 році сталося диво: впродовж 8 днів Богоматір «плакала», тобто по Її світлому лику текли сльози (і цей факт зафіксований у хроніках того часу). Образ зберігався в новозбудованому Свято-Троїцькому соборі, а далі - в Успенському соборі Єлецького Свято-Успенського монастиря. На замовлення гетьмана Мазепи для нього було виготовлено розкішний срібний кіот, прикрашений дорогоцінним камінням (нині цей скарб зберігається в обласному історичному музеї імені Тарновського).

Копії цього образу розійшлися по іншим обителям. Деякі, наприклад, ікона Іллінської Богородиці в Гефсиманському скиті Троїце-Сергієвої Лаври прославилися чудесами.

№ 4 - палац останнього гетьмана в Батурині

Палац Кирила Розумовського – дітище відомого шотландського архітектора Чарльза Камерона. Під час реставрації в наш час інтер’єрну частину будівлі відтворювали за аналогами робіт Камерона в Павловську та Царському селі. Це варто побачити на власні очі! Значну частину нинішньої картинної колекції Батурин отримав у дар від Львівської галереї. Тут побачимо портрети українських гетьманів: Вишневецький, Хмельницький, Дорошенко, Конашевич-Сагайдачний, Многогрішний, Брюховецький... Відтворена і каплиця з дерев’яним іконостасом XVIII ст. та частиною мощів Св. Варвари з Володимирського собору в Києві.

Екскурсоводи запевняють, що Розумовський ніколи не забував про своє козацьке походження. А ось його діти жили на широку ногу. Якось улюблений син Андрій приніс такі рахунки за одяг, що Розумовський-старший зауважив: "У мене не було стільки одягу за все життя на ту суму, яку ти витратив на рік…”. На що син резонно відповів: «Батьку, між нами велика різниця: ти був сином простого козака і пастуха, а я – син ясновельможного графа».

№ 5 – родинний маєток Галаганів у Сокиринцях

Сьогодні Сокиринці – звичайне українське село. А за життя Григорія Галагана його називали «українським Парнасом». У цій садибі гостювали Шевченко й Куліш, Лисенко й Жемчужников, які насолоджувалися співом кобзаря Остапа Вересая та українським вертепом.

Павло Григорович Галаган на поч. ХІХ ст. відійшов від військової справи й запросив до Сокиринців вченого-садівника та архітектора, котрі розбили парк в англійському стилі, а в 1829-му зведений новий палац. З того часу він не знав перебудов: східці, вхідні двері, різьба над дверима, колони, ліпнина і навіть подекуди рідне скло у вікнах збереглися до сьогодні!

Завдяки місцевим жителям у післяреволюційні роки палац був збережений і до 1920 року діяв як музей поміщицького побуту. Багато галаганівських експонатів сьогодні можна побачити в українських музеях і навіть у Москві. Щоправда, нині палацу Галаганів конче потрібен капітальний ремонт.

№6 – обитель муз – Качанівка

Качанівка – розкішний палацово-парковий комплекс 18-поч.19 ст., що зберігся майже цілісно. Одним із власників садиби був відомий російський полководець граф Петро Рум’янцев-Задунайський, він бачив у ній одну з резиденцій президента Малоросійської колегії і генерал-губернатора. У 1824 році у володіння маєтком вступили поміщики Тарновські. Качанівка стає своєрідним культурно-мистецьким центром. З травня сюди з’їжджалася творча еліта з самого Петербурга, тут гостювали Шевченко, Гоголь, Марко Вовчок, Глінка, Врубель, Штернберг, Рєпін, Куліш, Костомаров.

Свого розквіту Качанівка досягла за Василя Тарновського. У відомого мецената було три пристрасті: колекціонування старожитностей, парк і жінки. І всі потребували неабияких витрат. Тож згодом він був змушений продати улюблену садибу заможному цукрозаводчику, теж відомому колекціонеру та меценату Павлу Харитоненку. Збереглася легенда про весілля доньки Харитоненка Олени, нібито вся алея від палацу до церкви довжиною 400 метрів була усипана цукром задля майбутнього солодкого життя молодих. Відтоді чимало закоханих пар мріють пройтися цією алеєю та відсвяткувати весілля у Качанівському палаці.

№7 Дерев’яна Свято-Георгіївська церква у Седневі

У центрі літописного містечка Седнів на узвишші урочища Коронний Замок розташована дуже живописна дерев’яна Георгіївська церква - унікальна в своєму роді на території всього Лівобережжя, визнана одним із найкращих витворів народної архітектури! За переказами, храм тут існував ще у домонгольський період. До нашого часу він, на жаль, не зберігся.

Взагалі ж архітектурний ансамбль Седнева асоціюється з життям і діяльністю відомого чернігівського полковника Якова Лизогуба. Георгіївська церква – мовчазний свідок тих часів. Історики вважають, що храм збудований у першій половині 18 ст. Тут святили свої шаблі козаки Седнівської сотні Чернігівського полку, брали благословення на воєнні подвиги, достойне життя та легку смерть. Відомо, Георгій Побідоносець – покровитель воїнів.

Старожили розповідають, що в цьому храмі колись знімали містичні епізоди популярного радянського фільму жахів «Вій» за однойменною повістю Миколи Гоголя. Так це чи ні – можна подискутувати, але приїхати до Седнева все одно варто! Це надзвичайно мальовниче та колоритне містечко, що розкинулося понад річкою Снов.

«Так повелося, що чудес обов’язково має бути 7. Якби можна було продовжити цей перелік, я б додала до нього і чудотворну Єлецьку ікону Божої Матері, що була знайдена на розлогій ялині аж в 1060 році, і своєрідний палац у Вишеньках, і атмосферний музей «Поштова станція» в Ніжині, і багатющу колекцію іконопису, що зберігається в Чернігівському колегіумі, обов’язково зазначила б літературний шедевр «Слово о полку Ігоревім» і пречудовий музей на його честь у Новгороді-Сіверському – єдиний у своєму роді. Але 7 так 7! Про них розкажу якось іншим разом. Воістину нам пощастило жити в краю, надзвичайно багатому історичними та культурними пам’ятками!», - написала Вікторія Сидорова.