Всі знають, що здоров’я людини – це її найбільше багатство. Однак на сьогодні в нашій країні існує досить багато факторів, які негативно впливають на стан нашого здоров’я, через що рано чи пізно ми вимушені звертатися по допомогу до медичних працівників.
При цьому далеко не всі з нас добре знають свої права і обов’язки як під час таких звернень, так і під час безпосередньо лікування.
На жаль, на даний момент у законодавстві України відсутня така галузь, як медичне право. Немає й єдиного кодифікованого нормативного акту, який би регулював увесь комплекс відносин, пов’язаних з охороною здоров'я. Що ж стосується прав безпосередньо пацієнтів, то окремого законодавчого акту, який би регулював ці питання, теж не існує.
Сьогодні в Україні права пацієнтів окреслені, в основному, певними положеннями Конституції України (ст.27, 49), Цивільного кодексу, Законами "Про основи законодавства України про охорону здоров’я" і "Про захист прав споживачів", деякими іншими законодавчими актами. Однак, варто відмітити, що наявність цих законодавчих актів не вирішує всіх питань захисту прав пацієнтів через велику кількість колізій, невизначеність та суперечність їхніх положень.
Зупинимось на деяких із них. Наприклад, у законі "Про основи законодавства України про охорону здоров’я" встановлюється право пацієнтів на вибір лікуючого лікаря, лікувального закладу та методів лікування.
Відповідно до ст. 38 цього закону, кожен пацієнт, який досяг чотирнадцяти років і звернувся по медичну допомогу, має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги, та вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій. Кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим у будь-якому лікувально-профілактичному закладі за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити йому відповідне лікування.
Проте, на жаль, на практиці це право істотно порушується, оскільки, коли громадяни потрапляють до лікувального закладу, медичні працівники не роз’яснюють їм їхніх прав та призначають традиційні методи лікування. Через це більшість громадян і не обізнані в цих питаннях.
Також у даному законі встановлюється право пацієнтів на отримання інформації про стан здоров’я. Відповідно до ч.1 ст. 39 закону, пацієнт, який досяг повноліття, має право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров'я, у тому числі й на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров'я.
Проте у цій же статті встановлюється й умова, яка обмежує пацієнтів у цьому праві. Зокрема (відповідно до ч.4 ст. 39 даного закону), коли інформація про хворобу пацієнта може погіршити стан його здоров'я чи інших фізичних осіб і зашкодити процесові лікування. В такому випадку медичні працівники мають право надати неповну інформацію пацієнтові, обмежити його можливість ознайомлення з окремими медичними документами. Але при цьому вони порушують право громадянина на отримання інформації (Закон України "Про інформацію").
Варто зазначити, що в даному законі немає роз’яснення щодо того, яка саме інформація може нашкодити та погіршити стан здоров’я пацієнта чи його родичів. Також у цьому випадку обмежується право пацієнта на вибір методів лікування і перевірку їх правильності.
Відповідно до Рішення Конституційного суду України від 30 жовтня 1997 року, кожна особа має право ознайомитись із зібраною про неї інформацією в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях, якщо ці відомості не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Медична інформація, тобто, відомості про стан здоров'я людини, історію її хвороби, про мету запропонованих досліджень і лікувальних заходів, прогноз можливого розвитку захворювання, в тому числі й про наявність ризику для життя і здоров'я, за своїм правовим режимом належить до конфіденційної, тобто, інформації з обмеженим доступом. Тому лікар зобов'язаний на вимогу пацієнта, членів його сім'ї або законних представників надати їм таку інформацію повністю і в доступній формі.
В особливих випадках, як і передбачає ч. 3 ст. 39 Основ законодавства України про охорону здоров'я, коли повна інформація може завдати шкоди здоров'ю пацієнта, лікар може її обмежити. І тоді він інформує членів сім'ї або законного представника пацієнта з урахуванням особистих інтересів хворого. Так само лікар діє, коли пацієнт перебуває у непритомному стані. Отже, як бачимо, лікар все ж таки зобов’язаний проінформувати членів сім’ї пацієнта про стан його здоров’я. Однак, на практиці у нас це відбувається не завжди.

Отже, враховуючи все вищезазначене, можна з упевненістю стверджувати, що чинне законодавство в галузі охорони здоров’я на сьогоднішні позбавлене механізмів застосування прав пацієнтів та не в повній мірі їх захищає. Тому хворі люди все ж таки залишаються найбільш незахищеною частиною населення.
Потрібно зазначити, що спроби подолати цю проблему мали місце ще в 2003 році. Зараз же у Верховній Раді України зареєстровано проект Закону України "Про захист прав пацієнтів" № 1132 від 06.12.2007 року, який визначатиме механізм захисту прав пацієнтів, а також гарантії забезпечення цих прав, виходячи з принципів цінності життя людини, безпеки, тісного взаємозв'язку фізичного і духовного здоров’я.
Проте, щоби досягти успіху в цій царині, не допускати виникнення колізій у законодавстві, законотворцям все ж необхідно створити єдиний кодифікований нормативний акт, який би регулював весь комплекс відносин, пов’язаних з охороною здоров'я, та запровадити у навчальних закладах нову самостійну галузь права – медичне право. Знання цього права необхідне всім громадянам, оскільки кожен рано чи пізно може стати пацієнтом лікаря. Знаючи ж свої права та обов’язки у цій сфері, люди відчуватимуть себе більш захищеними.
Микола Бовда, начальник обласного Центру
інформаційно-аналітичних технологій
та пропаганди здорового способу життя