Регіонал-реформатори, імітуючи бурхливу діяльність в царині економіки, системи влади, освіти, нарешті дісталися й до такої тонкої субстанції, як суспільна мораль. Очевидно, вважаючи, що високоморально узурпувавши владу, мають тепер моральне право давати приписи і в цій сфері.
Конкретніше це вилилося в рішення ліквідувати Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі.
Ліквідувати її не так просто, адже комісія утворена і діє на основі Закону України “Про захист суспільної моралі”, що набрав чинності у листопаді 2003-го року. Закони у нас, як відомо, ухвалює та змінює винятково парламент. Звісно, при нинішньому його стані змінити закон, тобто вилучити з нього положення про Національну комісію, може, й нескладно. Але влада вирішила діяти з умовною видимістю моралі.
 Старт дано в недавньому указі Президента Януковича про оптимізацію органів державної влади, яким почато так звану адмінреформу. В Указі дано вказівку Урядові — “Вирішити в установленому порядку питання щодо ліквідації Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі”. Зверніть увагу: долю комісії практично вирішено, адже йдеться не про питання її доцільності, а про те, як благопристойніше її ліквідувати.
 Отже, виконуючи вказівку Президента, Кабмін доручив самій Комісії провести так звані громадські слухання. Щоб, значить, “вислухати֊ ” й громадськість у фактично вже вирішеній справі, воістину в єзуїтському дусі нинішньої влади. Комісія мала своїми руками винести собі вирок. Захід відбувся в агенції Укрінформ, вів слухання голова Нацкомісії Василь Костицький. Щоб це не дуже скидалося на похорон комісії, провели обговорення нового варіанту згаданого закону про захист суспільної моралі.
 Що ж, закони треба вдосконалювати, оновлювати. Я уважно прочитав цей доволі великий закон, раджу і всім, настільки він близький нашим реаліям. Звісно, вдосконалити є що, чи в цьому законі, чи в дотичних до нього. Всього один приклад. Виявляється, ще цим законом 7-річної давнини у нас “забороняється виробництво та розповсюдження продукції, яка …пропагує наркоманію, токсикоманію, алкоголізм, тютюнопаління”. Тобто, мова не так про сам алкоголь чи тютюн, як про його рекламу, “рекламну продукцію”. Простіше кажучи, їх реклама уже восьмий рік має бути у нас заборонена. Але ж і по сьогодні йдуть цілі баталії за кожен пункт такої заборони.
 В цілому ж закон про захист суспільної моралі доволі конкретний і жорсткий щодо її реального захисту. Дано визначення, що руйнує суспільну мораль, хто і як повинен її захищати. І ось засвербіло його “вдосконалити”. Для “альтернативності” підготовлено аж три законопроекти про внесення змін до цього закону. Перший розробила сама Національна комісія, виходячи зі своєї ж практики, 7-річного досвіду застосування закону. Другий поданий групою депутатів і пропонує жорсткі заходи держави по захисту суспільної моралі, особливо враховуючи нові реалії — швидкий розвиток телебачення, в тому числі кабельного і супутникового, Інтернету. Цей законопроект не заперечує необхідності існування Нацкомісії, більше того, пропонує прийняти окремий закон “Про Національну комісію України з питань захисту суспільної моралі”. І нарешті третій законопроект, який розробило Міністерство юстиції під керівництвом його чотирикратного міністра, вірного юриста влади Олександра Лавриновича. Мета цього закону проста : ліквідувати Національну комісію. Тобто, з діючого закону просто вилучаються положення, статті, на основі яких вона утворена, визначено її завдання і повноваження. І уже те, що цей законопроект подано від Уряду, свідчить, що останній слухняно визначився щодо самого існування комісії і зараз лише “вирішує в установленому порядку ”, як її ліквідувати.
 Але все ж, вказівку дано, то ж зібралися й послухали — і про закон, і про саму комісію. Причому, всупереч “установленому порядку”, слухання вилилися практично в гарячі дебати якраз стосовно існування самої комісії. Що дало привід представниці телевізії кинути докір голові: ви, мовляв, використали захід для агітації за свою Комісію. А переважна більшість учасників дискусії якраз і висловилася ЗА ІСНУВАННЯ КОМІСІЇ, що вилилося і в Звернення учасників слухань до керівництва держави. Щодо згаданих докорів, то відзначу два моменти. Перше — відсутність представників якраз багатьох урядових структур, попри їх запрошення на слухання. Скажімо, Міністерства охорони здоров`я, хоч руйнування людської психіки досягає вже такого рівня, що це прямо переходить у відання медицини. Отож, урядову позицію відстоював представник Мін’юсту, зрозуміло з яких (згаданих вище) причин. Друге, що здивувало,— зовсім невелика кількість представників мас-медіа. Хоч вони б мали бути одразу у двох іпостасях: задля висвітлення заходу, а також як представники сфери, через яку на суспільство вихлюпується чи не найбільше аморальності. Що ж, схоже, для наших медіа це і нецікаво, і також вирішено “в установленому порядку”.
 Голова Комісії Василь Костицький на самому початку озвучив головні претензії до Комісії, аргументи прихильників її ліквідації, а це найперше — так звані правозахисники і представники певних кіл мас-медіа. Основних аргументів у них два. Перший — комісія дублює діяльність інших існуючих державних органів. Другий — діяльність комісії — це є цензура і утиски свободи слова.
 Стосовно першого, представник Мін`юсту Андрій Міщенков зазначив, що Комісія дублює діяльність 9-ти державних органів. Дійсно, всі дев`ять і виписані у ст. 15 закону, а десятою додана Нацкомісія. Отже, окрім Комісії, суспільну мораль у нас захищають “в межах своєї компетенції” : п’ять міністерств — культури, охорони здоров`я, юстиції, освіти і науки, внутрішніх справ, а ще Генпрокуратура, Держмитслужба, Держкомітет та Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Але ж будь-якою сферою суспільного життя — настільки воно багатогранне — опікуються не десять, а десятки державних структур, на основі десятків законів. Будь-де: чи то стосується дітей, чи пенсіонерів, чи закладів освіти, медицини, культури. І десь діяльність державних структур і пересікається. Та чи завжди це є дублювання? Стосовно Комісії, її голова зазначив, що її послугами, саме як експертного органу, користується багато згаданих держструктур, які просто не в змозі дати точне визначення, що є моральним, а що ні. Характерний приклад. Ліцензію кінотеатрам, відеосалонам на їх діяльність, дозвіл на прокат того чи іншого фільму дають інші структури, наприклад, відповідна комісія при Мінкультури, але — на основі висновку Нацкомісії із захисту суспільної моралі. Бо саме в її складі працюють, хоч і на громадських засадах, професійні експерти з питань культури. мистецтва, реклами, моралі, психології, відомі громадські діячі. Комісія розглядає щорічно тисячі таких справ — про зміст того чи іншого фільму, реклами, продукції мас-медіа, їхній вплив на людську психіку, мораль. В компетенції Комісії — вимагати на експертизу будь-яку продукцію, що виходить на масову аудиторію. І вердикт Комісії носить не лише рекомендаційний характер. Цитую Закон : “Кінотеатри, відеосалони, відеозали мають право публічної демонстрації кіно-, аудіо-, відеопродукції сексуального чи еротичного характеру лише за наявності позитивного висновку Національної комісії”. І лише Комісія вправі встановити, чи містить ця продукція елементи порнографії, яка взагалі у нас поставлена поза законом. Так само, як і поширення інших аморальних речей.
 Більше того, до повноважень Комісії, згідно з Законом, входить також і “попередження розповсюдження та заборона демонстрації фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів тощо, які завдають шкоди моральності суспільства”.
 Ось ця “заборона”, тобто вже не рекомендації, а чіткий припис, схоже, чи не найбільше зачіпає ревнителів “чистої свободи”. Відтак другий аргумент проти комісії — страхопудало цензури. А вона, як відомо, заборонена Конституцією України. Але як бути, коли наше законодавство визначає й те, що заборонено до масового поширення? Пропаганда насилля, расової, релігійної ворожнечі — ці та подібні речі чітко заборонені і Конституцією, і Кримінальним кодексом, і відповідними законами, наприклад, тим же Законом про пресу. Як сумістити заборону цензури й існування цих заборон? Над цим теж дискутували учасники слухань. Дійшли до висновку, що цензура таки відсутня в тому сенсі, що, наприклад, мас-медіа не повинні узгоджувати з державними органами випуск своєї продукції — газет, радіопередач, телепрограм. Та як бути, коли там оприлюднюється заборонене законом? В такому разі йдеться про так звану “пост-цензуру”— покарання за пропаганду незаконного. Щоб не допустити подібного і зняти таке з подальшого поширення. Вирішальне слово тут за судом.. Тому право Комісії забороняти демонстрацію “фільмів, програм, інформаційних матеріалів, видовищних заходів”, тобто недопущення їх на аудиторію, з точки зору свободи слова і відсутності цензури дійсно виглядає дещо сумнівно. Але яка різниця, коли якийсь фільм заборонить для показу інший наділений цим правом. орган, а не лише Комісія?
 Та й чи часто у нас діє оця “пост-цензура”, покарання за поширення незаконного? Коли представник Мін’юсту розказував, що для покарань сіячів аморального у нас існують правоохоронні органи. йому і представникам телебачення я задав запитання: назвати, скільки разів за весь цей рік прокуратура, міліція притягли до кримінальної чи, бодай, адміністративної відповідальності тих, хто оприлюднював заборонене Конституцією та законами? Представник Мін’юсту відмовчався, а телевізійна пані згадала, що торік було порушено аж…дві кримінальні справи щодо показу забороненого по телебачення. “Але ви ж знаєте, як довго розслідуються ці справи”, зазначила вона. Схоже, раз було наведено приклад за минулий рік, то за цей пані не було відомо жодного факту. Що ж, дві справи за два роки, на десятки ефірних та кабельних телеканалів, сотні супутникових — цілком достатня “ефективність” для глашатаїв безцензур`я. Слід додати, що від наймасовішого ЗМІ — телебачення на слуханні були представники не телемагнатів, а якихось так званих “громадських” медійних організацій — асоціацій, союзів, що дружно “наїжджали” на Комісію. Скажімо, бідкалися, що держава її фінансує з бюджету, а це аж 4 мільйони гривень на рік (на жменьку працівників і на тисячі експертиз щорічно). Щодо гривень, то, мабуть, за один день (!) на телеканалах прокручуються в рекламних роликах на порядок вищі суми. І найбільше реклами вставляється якраз у найбільш аморальні фільми й передачі.
 А взагалі про які суми, яку цензуру і яке “дублювання” ми говоримо при нинішньому стані суспільної моралі в країні? Ось що говорили учасники громадських слухань.
 Володимир Кметик, журналіст:
 “Схоже, новий закон матиме ту форму, яку       йому визначать засновники представленого тут Індустріального телевізійного союзу або інших подібних союзів. Сумно, що така ситуація, але що поробиш. Хотів би сказати, що Україна, українська нація зіткнулися в черговий раз з серйозною загрозою щодо втрати власної ідентичності. Є державні органи, які повинні реагувати на порушення закону, як то пропаганда насильства, расизму, фашизму. Але чи виконують вони свої функції? Наведу приклади. Є відомий журналіст, який спеціалізується на наклепах, ображенні українців і євреїв. Є органи — прокуратура, служба безпеки, міліція, Нацрада з питань телебачення і радіомовлення. Чому ніхто не вжив заходів? І тільки Національна комісія з питань захисту суспільної моралі привернула увагу до цього явища. Друге. В Україні тривалий час поширювалася книга Гітлера «Майн кампф», а це пропаганда фашизму. І ніхто, ні прокуратура, ні міліція, ні Мін`юст, не забороняли поширення цієї книжки як ксенофобської і людиноненависницької. Третій приклад. Відомий меценат організовує виставку, на якій демонструється експонат з прямою образою України. А якби там у тому контексті був герб Росії, це було б допустимо? А у нас дискусія — це, мовляв, не публіцистичний твір, а художній. Далі. У нашому телеефірі йдуть програми, які розпалюють міжнаціональну ворожнечу, та кожен з діючих політиків вважає за велику удачу потрапити в таку програму. Тому не можуть такі політики щось робити для зупинення деморалізації суспільства. У нас є регуляторні органи, які мають протидіяти антиукраїнським каналам, але чому вони не виконують свої функції? Тому, що й призначені туди власниками таких телеканалів. Відтак саме Національна комісія і була тим майданчиком, де громадськість могла б висловити свою думку. Тепер цього майданчика не буде. І коли Комісія закликає до самоочищення нашого інформаційного простору, цього не підтримують. Бо хочуть, щоб це була не держава, а колонізована територія Тому спроба ліквідації Національної комісії — це виклик для громадськості, для всіх українців.”
 Віктор Набруско, секретар Національної спілки журналістів України, відомий журналіст, якого цього літа нова влада звільнила посади президента Національної телерадіокомпанії України :
 “Переконаний, що подібна до цієї Комісії інституція в будь-якій нормальній цивілізованій державі повинна бути. Ми крок за кроком втрачали і втрачаємо наш український інформаційний простір. Питання моралі, художніх естетичних цінностей — це питання національної безпеки. Прикро слухати, начебто це “самоврегулюється”. Та не врегулюється! Перший закон про телебачення і радіомовлення був цілком нормальним. Але кожне його наступне “вдосконалення”, пропоноване певними силами, зводилося до того, щоб мінімізувати роль громади, держави та посилити роль бізнесу. Зараз багато говорять про громадське мовлення. Але ж державне мовлення, на основі якого формуватиметься громадське, нині займає всього лише 7 відсотків у загальному сегменті нашого інформаційного простору. Це вже втрата цього простору. ”
 Любов Найдьонова, керівник лабораторії при Інституті соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук України:
 “ Хіба можемо ми сказати, що в суспільстві нині нема інтересу захищати свій психологічний комфорт, своє світосприймання, розуміння того, що є добро і зло, що моральне, а що неморальне? Тому закон про захист суспільної моралі потрібен. Зрозуміло, що цей захист — не тільки питання заборон, регулювання. Це й питання активізації суспільного діалогу. У всіх країнах, які зазнали впливів тоталітарних режимів, держава має підтримувати розвиток громадянського суспільства, бо воно не може розвиватися в умовах психологічної травми населення країни від тоталітаризму. І Комісія якраз є такою формою підтримки діалогу в суспільстві.”
 Олекса Петрів, протоієрей УГКЦ:
 “Кажуть, що обговорювати закон сенсу нема, що він буде таким, яким його підготують телевізійники. Тобто, підняти руки вгору. Але якщо б так діяли люди, які у 90-і роки вибороли Незалежність, ми б її ніколи не мали. Ми не маємо права скласти руки. Гостра реакція на діяльність Комісії свідчить лише про те, що нею щось робиться. Тому пропозиція ліквідувати комісію дивує. Якщо те, що зараз є, — це жахіття, то тоді це просто буде піднятий білий прапор. Тоді можна буде робити все, що хочеться, а це комусь таки дуже потрібне.”
 Ольга Петрунько, науковець:
 “За даними наших досліджень скандальний фільм “Пила” подивилися десь 80 відсотків підлітків. Половина дітей, в тому числі молодші школярі, дивилися мультфільм “Юрський день, Парк.” Хто має звернутися до суду, що його дитина це дивиться? Якщо з усім цим люди почнуть звертатися до суду, то наші суди будуть паралізовані. Абсолютно впевнена, що це не справа судів. Судити щось стосовно моралі — справа дуже неоднозначна. Багато хто лякає цензурою, але коли справа йде про дітей, про безконтрольне поширення Інтернету, то дорослі не в змозі все це вдома проконтролювати. Тому державі теж треба включатися до такого контролю.”
 Лариса Хоролець, радник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, народна артистка України:
 “Вважаю неприпустимим і помилковим рішення про ліквідацію Комісії, що витримує страшну навалу, через яку нашій державі це може окошитися зникненням України. Комісія в тактовній формі давала поради творцям українського кіно застосовувати зовсім інші виражальні засоби і в такий спосіб реалізувати свою українську неповторність. Після того вони перемагали на багатьох творчих конкурсах. Відзначу, скільки зроблено Комісією з питання захисту прав жінок. Хочу також сказати добре слово про Канал “Культура” Національного радіо за підтримку, захист нашої моралі. Шкода, що цей канал покриває невелику аудиторію. Зачитаю також листа до Уповноваженого від Спілки захисту багатодітних матерів з міста Лубни Полтавської області: “Перше питання і прохання до високих посадових осіб держави — про заборону показу по телебаченню брудних, вульгарних, вкрай цинічних фільмів, де пропагується насильство, розпуста і все, що знищує мораль нашого народу, про заборону випуску і розповсюдженні порнографічних видань, з яких наші діти черпають гидоту злочинної зони. Хочеться запитати: хто за цим стоїть, хто хоче деморалізувати наш народ і хто хоче знищити майбутнє нації?”
 Шейх Рустам Гафурі, представник Духовного управління мусульман України:
 “Цензура потрібна, щоб не падав духовний, моральний рівень суспільства. Але також потрібен і приклад батьків у сім`ї. Ми, мусульмани України, хочемо, щоб наше суспільство було стабільним, розвивалося. Тому хочемо, щоб ця Комісія була державним органом. Одночасно можна утворити і громадські організації захисту моралі, що мають взаємодіяти з державними.”
 Михайло Паночко, старший єпископ Церкви Християн Віри Євангельської України:
 “Хочу звернути увагу на те, що в цій цікавій дискусії якось обминули одну надзвичайно важливу проблему — засилля окультизму в сучасному житті. Подивіться, скільки нині тиражованих засобами масової інформації різних екстрасенсів, відьом, ворожок і всього такого подібного. А це не просто невігластво, це те, що руйнує людську мораль, руйнує психіку людини. То чи можемо ми, громадськість, церква, держава, спокійно споглядати на все це? Звичайно ж, ні. І тут потрібен дієвий захист суспільної моралі.”
 Отже, слухання відбулися. Почавшись із заслуховування аргументів противників Національної комісії, їхнього звернення до влади з пропозицією ліквідувати Комісію. Однак, учасники слухань висловили великий сумнів, що це сприятиме моральності суспільства. Сприятиме аморальності — напевно. До яких же аргументів прислухається влада, побачимо найближчим часом.

Збільшити
Збільшити
Збільшити