У середині ХІХ століття Григорій Павлович Галаган (меценат, ліберал і мільйонер) замовив архітектору із Петербурга Євгену Червінському спорудити у котромусь зі своїх маєтків «Будинок для гостей», та не простий, а народний і романтичний.

Мотиви проекту наведені самим замовником у листуванні. Це ретроспективно-романтичне «оживлення згадок про життя предків у пам'яті нащадків», бажання «збудувати дім український, в котрому ожили б стіни так, як ожила мова наша в устах наших поетів».

У пошуках втраченого раю вони удвох об’їздили не одне село Полтавської губернії, аж поки протягом 1854–56 рр. у селі Лебединцях Прилуцького повіту не народилася начебто звичайна старосвітська хата на дві половини, — втім, навіть на неозброєне око дещо зміщена відносно звичної системи координат.

Будинок було зведено у 1856 році, серед просторого двору з трав’яним газоном.

Будинок мав складний асиметричний план. Вхідні сіні при вході, ділили будинок на дві частини: гостьову та господарську. Головним приміщеннями будинку були їдальня та вітальня. Стіни парадних приміщень, рівно тесані з липи, без лаку та фарбувань, нижче вікон були оздоблені різьбленою панеллю з дубу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЧЕРНІГІВ, ЩО НЕ ЗБЕРІГСЯ: САДИБА РОДУ МИЛОРАДОВИЧІВ. ФОТО
 

Підлога та стеля – з деревини клену. Тонкі повздовжні балки стелі спиралися на масивний поперечний прогін – різьблений сволок. Приміщення опалювалися печами, обличкованими зеленими та білими кахлями. З вітальні гості потрапляли до кімнати без зовнішньої стіни – «піддашшя», орієнтованого на липову алею, яка розкривались на глядача видовою перспективою.

Стовпчики, які тримали дах піддашшя були тесані у вигляді низки прямих та обернених пірамідок (характерний прийом з народного зодчества).

Дах будинку з широкими навісами мав солом’яну покрівлю. Снопи покрівлі були сформовані корінням стебел (гузирем) назовні, що надавало даху матового відтінку. Дерев’яні стіни з липових брусів, зовні були обмазані глиною та вибілені. Кам’яний цоколь закривала декоративна дерев’яна призьба набита глиною. Призьба, під широкими звисами даху, слугувала гостям садиби зручною лавою для відпочинку.

Спарені вікна з лучковими перемичками, були розділені звивистими дубовими напівколонками. Вікна мали підйомні рами, розчленовані плетіннями на восьмикутники. Одностулкові двері несли ковані фігурні шпуги та ручки.

Зовнішні двері – трапеційні, внутрішні – з півциркульним завершенням. Вікна та двері були прикрашені дубовими різьбленими нефарбованими лиштвами.

Головний вхід до будинку підкреслював критий ґанок. Його дах підтримували тонкі звивисті колонки, об’єднані внизу стінкою з різьблених дощок, яка закривала лави. З обох боків будинку розташовувались ганки допоміжних входів, також з навісами на витких колонках. Колони складалися з бази, основної звивистої частини й капітелі в формі глека.

Будинок вражав сучасників цілісністю та гармонічністю ліній [11, с. 251].

«Темна призьба, білі стіни, брунатні дерев’яні деталі, м'які форми золото сірих солом’яних дахів, створювали художній образ сповнений романтики українського народного житла», – писав про будинок В.В. Чепелик.

Споруда не збереглася – зруйнована в 1918 р.

За матеріалами наукового дослідження Вітченко Д.М., та сайту «Сад українського модерну».

Фото – з мережі.