Подружня пара ніжинців Лариса Іванівна та Григорій Дмитрович Бакумовичі днями відзначила 65-у річницю сімейного життя. Більше ніж півстоліття їхні серця завжди б’ються в унісон, - повідомляє Ніжин.City.

65 років, ювілейна річниця весілля – Залізне Весілля. Ця річниця – досить рідкісна подія, яка свідчить про міцність сімейних уз. Що прийнято дарувати: вироби із заліза.

Лариса Іванівна - енергійна, активна, працелюбна жінка – з юних літ вирішила присвятити себе служінню людям. Вона - гарна господиня, мама, дружина, подруга, сусідка. Ніжинці її знають як активного громадського діяча, депутата міської ради чотирьох скликань ( з 1991 по 2006 рр.) Завжди і добрим словом, і ділом допоможе. Вона сучасна й моторна жінка. Така, що й молодь може по-доброму позаздрити.

Лариса Іванівна і досі в строю. Донедавна очолювала голів вуличних комітетів, була головою ради. Протягом 30 років, з часу створення Ніжинської міської організації ветеранів України, була членом президії, нині член ради організації, голова медико-соціальної комісії при організації, волонтер, член спілки жінок Ніжина і Ніжинської міської громадської організації Ліги “Ділова жінка”, має численні нагороди та грамоти. Одна із перших отримала почесні звання «Людина року» та «Жінка року».

Народилася Лариса Іванівна в м. Сегежа, що в республіці Карелия. У сім’ї було п’ятеро дітей - дві дівчинки і троє хлопців. Жінка пригадує дитинство, пронизане жахіттями війни: «У 1941 році батька забрали на фронт, в 42-у отримали похоронку - батько загинув. Маму з нами (меншому братику було 4 місяці) евакуйовують в Удмуртію , село Нечкіно, в глибокий тил. Маму призначають головою селищної ради. Вона постійно на роботі. Ми були малі, але самостійні, працювали в колгоспі. Трудилися для фронту. В 10 років я вже сама пекла хліб…

Закінчилася війна, настала омріяна перемога. Мама вирішила повернутися на Батьківщину до рідного Ніжина, звідки була родом. Спочатку жили у дідуся , потім маму направляють до Веркіївки (нині Вертіївка) на посаду секретаря сільради, згодом вона очолила дитячий садочок».

Лариса Іванівна закінчила Ніжинську школу №3. І після семирічки - відразу на роботу. Працювала у розсаднику плодових саджанців (поблизу с. Радгоспне, нині Яблуневе) – садила та доглядала за деревами. Далі дівчина продовжує навчання в Чернігівському торгово-кулінарному училищі. По закінченні працює в сфері торгівлі Ніжина. У цей час зустрічає, за її словами, гарного парубка з Мигалівки Григорія, який щойно прийшов з армії.

Григорій Дмитрович працював на Ніжинському консервному комбінаті, звідти пішов на заслужений відпочинок. У нього багато почесних грамот, мав шану від колег, його портрет завжди був на дошці пошани.

Лариса Іванівна, працюючи у сфері торгівлі, відчула, що то не її. Сама пригадує:

«У мене було бажання вчитися далі. Закінчила вечірню школу і вступила на загальноосвітній факультет Ніжинського державного інституту. Після 3-х років навчання перевелася до Київського інституту народного господарства ім. Д.С. Коротченка (нині Київський національно- економічний університет). З 1964 по 1991 рік працювала економістом на Ніжинському механічному заводі.

1990 рік – перші вибори до Верховної Ради та місцевої ради вже незалежної України. Ларису Іванівну висувають кандидатом у депутати. Вона представляє округ, де мешкає, Мигалівку. Була справжнім депутатом, одним з найактивніших обранців громади, мала підхід до людей, спільну мову, переймалася проблемою кожного, як своєю. Тож мандат довіри від виборців вона отримувала ще три рази. За свою депутатську діяльність зробила великий внесок у розвиток міста. З найбільших депутатських досягнень - сприяла газифікації та водовідведенню свого округу. Платформа «Мигалівка» - це теж турбота жінки-депутата.

«Працювала чесно, службове становище не використовувала, завжди говорила правду», - згадує Лариса Іванівна За це її поважали та цінували люди.

Крім основної роботи та депутатської діяльності, Лариса Іванівна завжди приділяла час громадським справами. Сильна, послідовна, цілеспрямована, з загостреним почуттям справедливості, завжди допомагає всім, хто до неї звертається.

Надійним тилом для сильної жінки завжди був її чоловік Григорій Дмитрович. Радістю подружжя є донечка Тетяна. Вона після закінчення Київського залізничного технікуму разом з чоловіком поїхала за направленням до Калінінграда, де нині мешкає зі своєю родиною.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗЕЛЕНСЬКИЙ ПОСМЕРТНО ПРИСВОЇВ АНДРІЄВІ КУЗЬМЕНКУ ЗВАННЯ ГЕРОЯ УКРАЇНИ

«Двічі на рік приїздить, постійно телефонує, одним словом, турбується про нас», - ділиться ювілярка.

Лариса Іванівна дуже любить читати. Має величезну бібліотеку. Розповідає, що українську мову вивчила досконало саме за читанням українських класиків - Мирного, Кобилянської та інших. І нині, коли багато хто відмовився від періодики, вони з чоловіком передплачують до десятка газет, бо, як зазначають, цікавиться новинами в світі, Україні та рідному Ніжині.

Приємного клопоту додає й домашнє господарство - курочки, два котики і… квіти. Третина присадибної ділянки Бакумовичів майорить квітковим різнобарв’ям.

Лариса Іванівна молода душею і старіти у неї часу немає. Слідкує за собою, багато ходить пішки , все життя на роботу - на велосипеді, їздить на ньому і до сих пір. Була спортсменкою, в молодості займалася бігом, мала 1 розряд з лижного спорту. Про хвороби говорити не любить.

Святкували «залізне» весілля скромно, в колі друзів.

«Донька живе в Калінінграді. Приїхати з родиною не змогла. Але подарунок в Ніжин доставили вчасно: квіти та величезний двадцяти кілограмовий кошик з фруктами. Прийшли вітати нас мої подруги», - розповідає Лариса Іванівна.

Поділилися Бакумовичі і секретом подружнього довголіття: «Потрібно поступатися один одному. Дослухатися ,а коли бува й посварилися, то не тримати зла. А рецепт щасливого родинного життя простий - треба кохати та поважати одне одного. Лише тоді сім’я буде міцною, як залізо».

«По-перше, потрібно вірити, що в світі більше хороших і добрих людей. По-друге, не лінуйтеся до роботи», - радять молоді.

На моє запитання, чи щаслива Лариса Іванівна, вона стверджувально та з ніжною посмішкою відповіла: «Так! Бо живу за покликом серця». А от подарунком від коханого в день ювілею подружнього життя став поцілунок.