День Збройних сил України, який відзначають 6 грудня – гарна нагода згадати про тих, хто є або був військовослужбовцем.

Для багатьох з них захист України став почесною місію, достойною професію і сенсом життя. Саме таким є 40-річний старший сержант Віталій Дегтяр з Городні.

Родину має невелику - дружину Людмилу та сина Данила. «Друга половина» працює вчителькою у смичинському ліцеї. Сам Віталій змінив не одну охоронну структуру.

В інтерв’ю для місцевих журналістів він зазначив: насправді усе для нього почалося у лютому 2014 року, коли одержав повістку з військкомату. За плечима у Віталія була лише строкова служба в армії. Був у Гончарівську водієм у танковій бригаді.

Попрацювавши у військкоматі, зрозумів, що збирає і відправляє хлопців на справжню війну. У 2015-му і Віталія туди відправили - оператором протитанкових ракетних комплексів протитанкового взводу до 58-ої бригади, 13-ого окремого мотопіхотного батальйону. Прибув на Донеччину вже в листопаді.

145 днів на передовій у його пам’яті закарбувалися назавжди. Безкінечні обстріли, спартанські умови. Харчовий пайок, що видали на три доби, мусили «розтягнути» на тиждень. Виживали завдяки волонтерській допомозі, бо з харчуванням було сутужно. Щоправда, мали достатньо бронежилетів, одягу і теплих речей. Мешкали і в свинарниках, і в корівниках, і на спорожнілих, зруйнованих дачах. За схованки від обстрілів використовували підвали та гаражі. Звісно, копали й окопи.

Обстріли ворог вів цілодобово, навіть «Градами». Артилерія, міномети - вночі канонада була суцільною. Багато, хто казав: квест на виживання. З першої ротації не повернулися одинадцять побратимів.

Коли термін контракту добіг кінця, Віталій повернувся до Городні. Пішов в  охорону. Але ненадовго. Вже в 2019-му знову поставив підпис під контрактом. Не тому, що не було роботи або через нестачу грошей.

«Гроші — то таке. Досить однієї кулі, щоб тобі ті гроші не знадобились. Наші хлопці дійсно там стоять за ідею. Хто раз там побув — тягне знову й знову. Як тут сидіти спокійно, коли тій війні кінця краю не видно?», - пояснює Віталій.

У 2020 році - чергова ротація. Цього разу до Авдіївки Донецької області, в складі 72-ої білоцерківської бригади «Чорні запорожці». Вісім з половиною місяців. Нещодавно повернувся.

За словами Віталія, стріляти тепер менше стали, але активізувалися снайпери. Що й не дивно, адже відстані стали мінімальними. Майже лоб у лоб. Режиму тиші ворог ніколи не дотримувався.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: БОЄЦЬ ІЗ ЧЕРНІГІВЩИНИ ВСТАНОВИВ ЧЕРВОНО-ЧОРНИЙ ПРАПОР БІЛЯ ПОЗИЦІЙ ОКУПАНТІВ НА ДОНБАСІ. ФОТО

А ще Віталій зізнався: війна перевернула його світогляд, саме ставлення до життя. Адже його покоління виховували в мирі. Не були готові до такої зухвалої агресії ні морально, ні матеріально. Тож тепер, на погляд бійця, треба виховувати дітей по-іншому. А  ще краще, аби вони ніколи не відчули на собі біль та гіркоту війни.

Джерело – Новини Городнянщини, Gorod.cn.ua