Чому наше «тудою-сюдою» – це не їхнє «туда-сюда»?

Майже півстоліття тому, під час навчання в школі, часто-густо виникали «мовні» непорозуміння з однокласниками, що прибули в місто Чернігів з Росії. Наприклад, з якого дива росіяни казали на кавуни «арбуз» і, навпаки, на «гарбуз» казали «тыква»? В той же час, на моркву казали не «морква», а «моркво»? Абсурд якийсь!

Найбільше прибулих росіян, бісило вживання вислову «тудою» чи «сюдою», замість їхнього «туда» чи «сюда». Чому? Маємо зрозуміле українське «туди-сюди», що означає: то в один, то в іншій бік; взад і вперед; сяк-так. Тож намагався знайти для себе і для них логічне пояснення вживання українцями висловів «тудою» та «сюдою». Судіть самі.

Російське «туда» чи «сюда» означає одночасно і напрямок руху, і місце, куди потрапиш, рухаючись «туда» або «сюда». Пращури сучасних росіян жили, як правило, у лісах, де одна-дві стежки-колії. Отже, якщо вони йшли «туда» або «сюда», завжди потрапляли куди треба. Українці, як правило, жили в степу або лісостепу, де ніхто не обмежений в напрямках руху. Отже, туди або сюди можна потрапити різними шляхами: і навпростець, і тудою, і сюдою. На жаль, брати-росіяни це пояснення, звісно, не сприймали і називали «тудою-сюдою» чернігівським суржиком.

Чому у братів-росіян «Колобок», а не «Круглобок»?

Як не дивно, не тільки росіяни, але й багато українців чомусь вважають українську народну казку «Колобок» російською. Але зверніть увагу на те, що в російській мові відсутнє слово «коло». До речі, «коло» - це замкнена крива, всі точки якої однаково віддалені від центра або предмет, що має форму круга чи кільця. Отже, російська назва цієї казки повинна була б бути «Круглобок». Насправді «колобок» – це власна назва українського невеликого круглого хлібця. Отже, маємо прямий доказ того, що закотилася на північ казка «Колобок» з України.

Зверніть увагу на те, що від слова «коло» походить багато слів як в українській, так і російській мовах. Серед них: колесо, коліно, колодязь, колода, кільце, околиця тощо. Але в первинному значенні слово «коло» збереглося лише в українській мові, а російській його замінив «круг». Отже, російська мова збідніла, тому що втратила слово-корінь, від якого утворено низка слів та смислових рядів.

Чому у «брати-хорвати» жовтень листопадом звуть, а росіяни - октябрём?

Те, що на будь-яку мову впливає місце та умови проживання її носіїв, яскраво свідчить хорватська мова. Ось приклад. Такі самі, як і українські, назви місяців у хорватській мові мають, проте інше значення: «траван» - це «квітень», «липан» - «червень», «српан» - «липень», «листопад» - «жовтень», а «сечан» - “січень”. Це можна пояснити тим, що пращури сучасних хорватів більше тисячі років тому переселилися з території сучасної України на Балкани. Як відомо, Балкани розташовані південніше України, тому весна там починається раніше ніж в Україні, їх прабатьківщині. Ось і відбувся деякий «зсув» у назвах місяців, але первісна назва їх залишилася.

А от братів-росіян примусили забути слов’янські назви місяців року. І зрозуміло чому – незручно. В більшій частині величезної імперії в жовтні вже сувора зима, а в іншій – початок осені. Уявіть, якщо б Російська імперія перемогла у І-й Світовій війні і повернула у лоно православ’я, тобто ІІІ Риму, Царград – майже кінець літа.

До речі, з російської мови вилучили не тільки усі слов’янські назви місяців, але й, навіть, саму назву Місяця - супутника Землі. Чому для росіян на небі „Луна”, а в календарі 12 місяців? І чого б це Місяць назвати українським словом „луна”, що російською перекладається як „эхо”.

І це не виключення, а правило для російської мови, яка формувалася у Російській імперії, а потім у Радянській, під пильним оком державних цензорів.

Чому у суботу на роботу, а у неділю на весілля?

Пригадайте українську застільну пісню „Ти ж мене підманула, ти ж мене підвела.” Чи випадково у пісні вказано місця куди протягом тижня дівчина підманює свого коханого? Звісно ні! Більш того, і назва днів тижня не менш красномовна. Спробуємо порівняти назви днів тижня в українській та російській мовах.

Щодо українських вівторка, четверга, п’ятниці та середи – жодних непорозумінь немає. Російською мовою теж досить прозоро: „вторник”, „четверг”, „среда” та „пятница”. Це - відповідно другий, четвертий, п’ятий дні тижня та його середина.

Назва шостого дня тижня – субота (рос. - „субота”) в обох мовах мабуть походить від щотижневого іудейського свята-відпочинку „шабат”(шаббат) або українською мовою шабаш (наголос на перший склад). Цей день євреї-іудеї відзначають як свято виникнення єврейської нації внаслідок втечі їх предків з єгипетського рабства та наступних сорокалітніх поневірянь в пустелі під проводом пророка Мойсея. Головна ідея цього іудейського свята: тільки вільна людина на відміну від раба може вирішувати коли їй працювати, а коли відпочивати.

До речі, ідея щодо сьомого неробочого дня на кожному тижні прямо випливає зі Святого писання. За Святим писанням Бог за перші шість днів створив небо, землю, море і все, що в них, т.ч. людину, а на сьомий день відпочив від цієї важкої праці. Не дивно, що християни-українці прямо й назвали сьомий день тижня – „неділя”, тобто нема діла, тобто відпочинок від усяких справ. А відповідно наступний по неділі день тижня назвали „понеділком”.

Чому у братів росіян „нема дела” сім днів на тиждень?

І в російській мові перший день тижня є українським – „понедельник”. А от саму неділю творці російської мови перейменували у „воскресенье”. Ця назва сьомого дня тижня, безумовно, теж пов’язана зі Святим писанням. Та є одне але... Свято воскресіння Христа відбувається не щотижня, а лише раз на рік у Великдень (Пасху). Чому українська назва саме останнього сьомого дня тижня „неділя” перетворилася (звісно з відома цензорів) в російській мові на назву такого поняття, як семиденний цикл діяльності людей, тобто у „неделю”? Цікаво, кому прийшла ідея цілий тиждень (усі сім днів, бо «неделя») назвати днем в який „нема дела”?

І який ще народ у Світі дозволив би собі, навіть, тільки на словах, весь тиждень відпочивати.  Хіба-що, той якого імператори-вожді століттями переконували, що цей народ справді „панський”, бо саме на ньому тримається православний ІІІ-й Рим, а згодом надії „всего прогрессивного человечества во всём мире”?

Говоримо українською, бо Україна не Росія

Що спонукає багатьох українців вже в незалежній Україні і далі вперто соромитися української мови ? Мови дійсно народної і прадавньої, що постала у боротьбі проти рабства і поневолення у супереч указів і вказівок царів-імператорів та генсеків. Причина цьому, мабуть, не тільки селянське походження більшості українців, які пережили геноцид голодомором, але й імперській світогляд (справжньої „чуми” ХХ століття, що породила дві Світові війни) значної частини українців, що отримувала за службу імперіям посади-нагороди. Зрозуміло й те, що відтворюється цей імперський світогляд саме російською мовою, в т.ч. на рівні підсвідомості.

Говорити українською вже сьогодні – це не тільки зберігати пам’ять про дідів-прадідів та краще розуміти глибинну суть кожного почутого або сказаного слова, але й поступове краплина за краплиною вичавлювання зі свідомості кожного українського громадянина комуно-імперського мотлоху.

До теми:

• 12 фактів, що свідчать про давність української мови

Економічний оглядач газети «Сіверщина»