Щорічно у третій четвер травня українці та друзі України в усьому світі відзначають День вишиванки – одне з найбільш самобутніх свят, присвячених розквіту української культури.

Цього року День вишиванки припадає на 16 травня.

Ідея Дня вишиванки з'явилась у 2006 році з ініціативи студентки Чернівецького національного університету Лесі Воронюк.

Дівчина запропонувала своїм одногрупникам і студентам вибрати один день і всім разом вдягти вишиванки. Протягом наступних років святкування розрослося до всеукраїнського рівня.

А з 2013 року свято вперше дістало державну підтримку. З початком війни на сході України вишиванки почали дарувати українським військовим на фронті.

У процесі історичного та культурного розвитку на Україні в кожній місцевості утворились характерні орнаментальні мотиви і композиції, найбільш улюблена і поширена колірна гама, специфічні техніки виконання. Деяким районам більшою мірою властиві рослинні орнаменти, а меншої – геометричні та зооморфні. Чимало візерунків у вигляді вазона – так званого Дерева життя. Орнаменти, символи, знаки нанесені на них, є інформаційним явищем, які треба знати, відчувати, художньо осмислювати, вивчати. Це як своєрідний заповіт нам, свідок минулого історично – культурного життя народу.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «РОЗМАЛЮЙ ВИШИВАНКУ»: ЧЕРНІГІВЦІВ ЗАПРОШУЮТЬ НА МАЙСТЕР-КЛАС

Особливості вишивки на Чернігівщині:

Прийнято говорити, що на Чернігівщині вишивають у кожному селі. Серед народних промислів вишивання посідає перше місце.

Для Чернігівщини до початку 1960-х років були характерні вишивки білими або червоними та чорними, інколи з обмеженим додаванням синіх ниток. Вишивки Полісся прості і чіткі за композицією. Ромбо-ламана лінія геометричного орнаменту повторюється кілька разів і на сіро-білому тлі лляного полотна вирізняються графічною чіткістю. Дуже поширеними були мотиви дерева життя та берегині, птахів, солярних символів. Ці мотиви присутні на речах домашнього вжитку: наволочках, скатерках, хустках, а також на рушниках.

Традиційно на Чернігівщині вишивкою прикрашали жіночий та чоловічий одяг: сорочки, жіночі головні убори, спідниці. Жіночі сорочки оздоблювались на рукавах вишивкою білими нитками безкінечними варіаціями геометризованих та геометричних сюжетів. Любили вводити до білих вишивок невеликими вкрапленнями червоний, чорний та синій кольори.

Традиційні техніки: лічильна гладь, мережки, штапівка, вирізування, виколювання, зерновий вивід. Для підсилення загальної виразності в одній роботі використовували кілька типів швів. Так, дуже характерним в поєднанні прозорих швів (мережки, виколювання, вирізування) із щільним настиланням лічильною гладдю. Рукава з’єднувались із сорочкою широким мережаним кольоровим орнаментом, так званою чернігівською розшивкою. Така ж розшивка з’єднувала уставку і станок з коміром.

У сучасний період на Чернігівщині плідно працюють у традиціях народної чернігівської вишивки такі майстрині, як І.Г. Григоренко (пом. 2006р.), Н.В. Черняк, Л.І. Лейначук, Н.Г. Верхочуб (пом. у 1987р.), Н.Ф. Гачегова, В.В. Зайченко, молода майстриня О.В. Костюченко (Чернігів), В.О. Кейдун (м. Новгород-Сіверський), у Прилуках традиції народної вишивки розвиває К.І. Каращук.

Творчо переосмисливши художню спадщину минулого, ці майстрині зуміли побачити перспективи розвитку традиційної народної вишивки і у руслі народних традицій створюють суто сучасні вироби: тематичні рушники, панно, серветки, скатерки, комплекти сучасного жіночого одягу, чоловічі сорочки.

Кращі зразки вишивок зберігаються в колекціях музею українського народного декоративного мистецтва (м. Київ), Чернігівського історичного музею ім. В.В. Тарновського, Ніжинського краєзнавчого музею.

У статті використані матеріали Чернігівського методичного центру навчальних закладів культури і мистецтв.

Фото – з мережі.