Він навчався у Олега Табакова, співпрацював з режисером Андрієм Жолдаком, писав сценарії для телебачення. Крім того, був політтехнологом у командах Анатолія Кінаха та Олексія Савченка (в організації «За Чернігів»).
Мій співрозмовник переселився до Чернігова два з половиною роки тому і одразу полюбив наше місто. Займається він улюбленою справою – пише п’єси. Знайомтеся – це Валерій Мамонтов (у блогосфері відомий під ніком Kotval).
Біографічна довідка
Справжнє ім’я: Валерій Степанов.
Місце народження: Вінниця, 7 квітня 1960 р.
Освіта: Одеське морехідне училище, Одеський інститут інженерів морського флоту, Одеське державне художнє училище ім.М.Б.Грєкова, театральна студія «Експеримент» при Одеському домі актора під керівництвом Олега Табакова.
Творчий шлях: роботи в кіно (художник-постановник фільму «Каїн», реж. В.Дяченко, об’єднання «Дебют», кіностудія ім.О.Довженка, 1992р.) та на телебаченні (сценарій шоу-марафона на Майдані Незалежності до 10-річчя телеканалу «Інтер», 2006р., сценарій шоу-програми «Шлюбні ігри» на телеканалі ICTV, 2007р. тощо).
Робота в ЗМІ (журнал «Парад», тижневик «Столичні новини», журнал «Час UA» та в театрі (п’ять вистав з Андрієм Жолдаком, в тому числі «Ідіот» в столичному театрі на Подолі, «Тарас Бульба» в Санкт-Петербурзі», «Гольдоні. Венеція» та «Ромео і Джульєтта» в Харкові, «Медея в місті» у Берліні та багато інших вистав, де В.Мамонтов виступив як драматург та автор інсценізацій).
Крім того, Валерій працював у сфері реклами, «з’їв собаку» в event management та політтехнологіях.
Сімейний стан: дружина, троє синів, молодшому – 13 років.

Завдання в роботі драматурга змінилися – Мамонтов – це мій творчий псевдонім, прізвище моєї прабабусі. В той момент, коли від кераміки я перейшов до драматургії, вирішив, що треба ці сфери відокремити, тому що Степанов – кераміст, якого вже позабули, а Мамонтов – драматург, спеціалістам досить відомий, - розпочав нашу розмову гість «Високого Валу».
– Пане Валерію, розкажіть будь ласка про спільну роботу зі скандально відомим режисером Андрієм Жолдаком!
– З Андрієм у мене зроблено найбільше вистав – п’ять, в тому числі це заборонена до показу «Ромео і Джульєтта», включаючи «Медею», прем’єра якої відбулася в Берліні. Я працював як драматург, однак в сучасному розумінні цього слова. Наше уявлення про драматурга зазвичай таке: він сідає і покусуючи кінчик пера не поспішаючи вигадує п’єсу. Потім несе текст до театру, завліт його вдумливо читає, п’єсу затверджують до постановки, актори вчать ролі. Драматург ходить на репетиції, і якщо хоч одне слово переплутане, влаштовує театру дикий скандал. Це ХІХ ст. Сьогодні все інакше.
Коли ми робили першу виставу в театрі на Подолі - це був «Ідіот» за твором Ф.М.Достоєвського, моїм завданням було зробити текст драматургічним. Андрій взяв певні мізансцени, актори пересувалися на сцені зі словами «му-му» та «ля-ля-ля», помічниця режисера все записувала й складала хронометраж, а потім я писав тексти, вкладаючи їх у визначений час. Це була наша найбільш «текстова» робота – треба дякувати за це Федору Михайловичу. Мені довелося дописати всього-на-всього декілька сцен, аби вистава існувала в трактуванні Жолдака.
– До речі, а як ви знайшли одне одного?
– У нас цього ринку не існує, тому люди дізнаються одне про одного випадково. У мене вийшло так: людина, з якою я працював у Києві в рекламному агентстві, мала задум сучасної вистави. Я мав написати п’єсу, а Жолдак її поставити. Ми повністю все підготували, але фінансування не знайшлося. Так от і познайомилися. І коли у Андрія з’явилася можливість поставити «Ідіота», я був до його послуг.
Опинився в Чернігові завдяки проекту О.Савченка
– Цікаво дізнатися, як і чому кераміст перекваліфікувався на драматурга чи було навпаки?
– В Одесі я закінчив одне за одним чотири учбових заклади. Один з них – театральна студія під керівництвом Олега Павловича Табакова. До речі, з деякими однокашниками я спілкуюся досі. Але останнім було художнє училище, де я навчався на керамічному факультеті. Я чесно поїхав за розподілом на фарфоровий завод до Житомирської області, адже на той час твердо вирішив зав’язати з театром назавжди. Це було вперше, але не в останнє. Тому з чистою совістю я почав займатися сервізами. Однак десь за три-чотири роки мене знайшов товариш по студії, якому треба було терміново ставити дипломну роботу – короткометражний художній фільм «Каїн». Він запросив мене художником-постановником. І так склалося, що в той час я написав свій перший сценарій, а також перші дві п’єси. Це було десь в 1994-му, а в 1995 р. я переїхав до столиці. Спочатку було складно, а потім з’явилася робота, нові вистави. В той час ми з Жолдаком зробили «Тараса Бульбу» в Києві. Паралельно я займався івент-менеджментом, «з’їв собаку» у цій сфері.
– Як же нарешті Ви опинилися в Чернігові? – В Києві я провів десь вісім років, однак так і не звик до цього міста. А «добила» мене осінь 2004 року – Майдан і помаранчева революція. Я розумів, що відбувається, мені це не подобалося. Я відчував, що буде погано, почав депресувати, повернувся до Одеси. Потім старі знайомі за політичними справами покликали мене на довготривалу кампанію під назвою «За Чернігів». Пропрацював я чотири місяці, а коли прогриміли перші розкати кризи, був скорочений штат. Однак їхати з Чернігова я не збирався, адже вже на третій день після приїзду зрозумів: я буду тут жити, доки буду жити, це моє місто. Забрав сюди молодшого сина. Житло ми поки що знімаємо. Щодо роботи, то в цьому місті роботи для мене немає. У мене не одна спеціальність, але якщо працювати за спеціальністю, то треба платити стільки, скільки це коштує.
«Актори розучилися говорити щиро» – Можливо, ви могли б повернутися до роботи в театрі? – Відверто кажучи, театр мені на думку навіть і не спадав, адже в місцевому театрі відбувалися якісь війни – мені зовсім не цікаві, однак цілком зрозумілі, тому що театральне життя я знаю, і цю зворотну сторону просто ненавиджу. Вона притаманна будь-якому театру!
До того ж, я пам’ятав про 2005 рік, коли ми з Андрієм Жолдаком домовилися: доки не скучимо одне за одним, бачитися не будемо. І досі не скучили – ні я, ні він. На мою думку, «Гольдоні. Венеція» - наша найкраща вистава. Я займався там текстами, але працював як драматург у розумінні західного театру. Це такий собі консультант з композиції вистави. Потрібен текст – будь ласка, але це не лише тексти, адже в театрі багато мов – мова слів, мова мізансцен, мова світла, декорацій, музики тощо. Крім того, мені не подобається, що актори розучилися говорити щиро. Начебто рухається він непогано, має гарне вбрання, але коли відкриє рота – все зникає! Бреше! Не можна брехати!
– Сподіваюся, що ситуація зміниться, адже до місцевого театру повернувся режисер, якого давно чекали – Андрій Бакіров.
– Я також радію з цього приводу. Мені говорили, що цей режисер – майстер, однак раніше ми з ним жодного разу не пересікалися. Я побував на прем’єрній виставі Бакірова «Старий сеньйор», і вона мені дійсно сподобалося. Ділюся з вами як глядач. Я зателефонував режисеру, представився, домовився про зустріч, ми довго розмовляли, знайшли якісь спільні моменти, а потім я запропонував цікавий театральний проект. Андрій Ринатович погодився і, сподіваюся, про це не пошкодує. В цей проект я запросив свого однокашника по студії – московського режисера Валерія Ткачова, який навчався у майстерні Микити Михалкова. Зараз ми шукаємо кошти для цієї постановки.
«Шукаємо фінансування для театрального проекту»
– Ми – це хто?
– Ми діємо під дахом громадської організації – Чернігівська ініціативна група (ЧІГ). Це, напевно, моя доля: я побачив, як діють неправильні громадські організації та вирішив зробити правильну. Про одну з наших акцій ви могли чути – це «SOSтрадание». Ми нагадуємо людям про те, що вони можуть допомогти іншим, якщо здадуть власну кров. У ЧІГа є й інші цілі – наприклад, турбота про дітей. Мій однодумець Андрій Кудабєков безкінечно робить дивани та дарує дитячим садочкам. Я вів гурток кераміки – спочатку в офісі, а потім у мене вдома. Працював з дітьми більше року і отримував від цього величезне задоволення. Літо було важким у фінансовому плані, тому зробив перерву, однак з початку нового року, сподіваюся, знову розпочнемо наші заняття. Колекція дитячих робіт у мене назбиралася вже серйозна, хотілося б зробити виставку.
– А якщо повернутися до театрального проекту – ви сподіваєтесь знайти в Чернігові меценатів?
– Так, адже це культурний проект. Він дає великі можливості, адже всі підприємці та політики розуміють, наскільки важлива реклама, піар для людини. На мій погляд, сьогодні всі збираються в місцеві депутати, але стартувати за півроку до виборчої компанії не можна! Починати треба тоді, коли тільки-но закінчилися попередні вибори. Треба робити крок за кроком щодня, щотижня, а не нападати на нещасний електорат в останній момент – це просто смішно.
Ми задумали музичну виставу під назвою «Маскарад від Достоєвського». Музику до неї буде писати Ігор Кохан – він вартий грошей, адже дуже гарний композитор. Ще не вирішено питання щодо сценографа, але можливостей у цьому напрямку чимало. Так що це може бути досить цікава вистава.
– Бажаю вам успіхів і можу додати лише заклик: «Агов, меценати, відгукніться!»

Збільшити
Збільшити
Збільшити
Збільшити
Збільшити