Останнім часом питання пов’язані з урбаністичними процесами в Чернігові виходять на все вищий і вищий рівень неповернення назад.

Причому, якщо раніше, цю проблему обговорювали спеціалісти, то зараз все частіше звучить голос пересічних громадян.

Проблеми урбанізації в Чернігові старі як і сам Чернігів й від них нікуди подітися їх треба вирішувати, це розуміють усі.  Але як вирішувати, тут уже думки різняться.

На жаль, або на щастя мені доводиться займатися проблемами містобудування не нашого сьогодення, але те, чим я займаюсь, напряму впливає на сьогодення Чернігова.

Історія містобудування нашого населеного пункту складалася протягом майже тисячоліття, що наклало величезний відбиток на сучасні проблеми. Тож хочеться нам чи ні, але з цим доводиться рахуватися.

На мою думку, сьогодні одним з нагальних питань сучасного Чернігова є дуже низька обізнаність жителів з принципами і правилами урбаністики (є така наука). Звичайно, у нас всі про все знають, і всі у всьому спеціалісти.

Послухайте лишень людей на базарі, або громадському транспорті.

Утім не все так просто.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: АТРОШЕНКО ПРИГРОЗИВ ПІДПРИЄМЦЯМ «ВИНЕСТИ» ЇХ МАФИ

В західноєвропейських країнах та США проблеми виховання жителів міста посідають досить чільне місце в системі соціально-виховних процесів. Також слід враховувати, що традиції міського життя там якщо не древніші за наші, але таки мають свої особливості.

В Європі кількість міського населення вже з ХІХ ст. перевищувала кількість сільського, тому процес «виховання» йшов сам собою. Думаю, не треба окремо зупинятися на тому, що «місто» і «село» це два різні «світи», що мають зовсім різне походження і жителі їх мають різні світогляди.

На Заході проблемам сучасного міста присвячена величезна кількість літератури та досліджень, як наукових так і науково-популярних. В 1960-1970-х рр. на заході відбулася ціла «урбаністична революція», коли люди зрозуміли, що місто це не просто місце їх тимчасового життя та роботи, а це «їхній дім».

Тепер же повернімося до Чернігова.

Проблеми Чернігова зародилися не вчора, і не з проголошенням Незалежності. Вони зародилися в далекому 1935 році, коли з провінційного міста Російської імперії вирішено було зробили сучасний обласний центр. Проектом «нового міста» займався досить відомий архітектор того часу Касьянов.

Автор проекту вирішив просто «оновити» місто, зберігши його історичну топооснову. В 1943 р. перед архітекторами постало ще важче завдання.

Треба було відбудувати місто майже з нуля, зберігши притаманну лише йому історичну спадщину. І незважаючи на «поради» більшості партійних «спеціалістів», їм все таки це вдалося. Центр Чернігова виглядає майже так, як його спланувала Н. Панчук.

Нехай він спланований дещо стандартно, дещо типово, але їй це вдалося.

А от з 1960-х почалися проблеми. Населення міста дуже швидко зростало. Це був не природній приріст. Це був повністю штучний процес.

Виховання типового «міщанина» не могло відбуватися природнім шляхом, однак це нікого не переймало. Були лише потрібні робочі руки. Причому про потреби цих «робочих» рук дбали так собі (Маленький приклад: Хімволокно - величезна кількість гуртожитків, на роботі в основному молодь, але поряд відсутні дитсадки. Це питання до цих пір не вирішене).

Але радянська доба диктувала свої умови, з якими більшість була готова миритися. Проблеми не вирішувалися, а лише накопичувалися. З 1990-х проблем стало ще більше, але економічна ситуація не давала змоги щось змінити. Старше покоління досить добре може пам’ятати «сірий» Чернігів початку 90-х.

Звісно, знайдуться ті, хто скаже «зате реклам не було». Приймаємо як факт. Але тут слід лише відповідати: «але й в магазинах нічого не було». І от ця «сіра» модель Чернігова дотягнула до початку 2000-х і… тріснула.

Економіка країни перебудувалася, менталітет людей теж поступово почав перебудовуватися на нові потреби (звісно не всіх, але в багатьох). Відкриття в Чернігові перших продуктових супермаркетів було подією, на яку ходили дивитися усією родиною, а багато хто навіть боявся до них заходити.

Розвиток дрібного приватного підприємництва призвів до появи величезної кількості різноманітних «ларьків» (або як зараз модно «МАФів», хоча з точки зору якраз урбаністики це трошки різні речі, але схожі).

Ларьки були усюди. Встановлювали їх хаотично в «людних місцях». І це була перша велика діра планування «нового Чернігова». Саме тоді ще місцева влада та громадяни мали б потурбуватися про недопущення хаотичноті таких от малих форм архітектури.

Утім влада на цьому мала зиск, а громадяни… а громадянам було однаково. Це був перший, такий собі, прояв відсутності урбаністичного виховання. Це все, як то кажуть, «з’їли». Далі стало ще цікавіше: ті, хто учора будував ларьки зрозуміли, що це «не межа». Почали будувати інші, вже більші об’єкти. А чому б і ні?

З владою погоджено, громадськість, за виключенням окремих активістів-аматорів, мовчить. Ну і добре.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ЗАБУДОВА НАВПРОТИ ЄЛЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ НЕЗАКОННА - СУД

Потім була Ялівщина та багато інших резонансних справ. Як результат, на 2017 р. ми маємо забудову в районі Єлецького монастиря, на набереженій Стрижня. Забудови, яка не вписується в історичний силует міста, але вже пізно щось змінювати. «Ларьки» перемогли. Звісно, не всі новобудови – це руйнування образу старого Чернігова.

Більшість із них адекватні архітектори вписали в цілісну міську забудову. Наприклад, споруда Всіхсвятської церкви, виключно з точки зору просторових вирішень, вписана в силует міста ідеально. Це може побачити кожен, хто їде по проспекту Перемоги в районі центрального ринку та дивиться вперед в сторону вулиці Рокосовського.

Але є проблемні райони. І один із них.. Масани. Здавалося б там стільки місця, що будуй донесхочу. Утім в районі місцевого «Седаму» просто скупчення новобудов, що вже не просто закрили всі підходи до більш старих будинків, але вже й порушують санітарно-гігієнічні норми.

Через будинки до жителів нижніх поверхів як старо- так і новобудов не потрапляє сонячне світло. Звісно, тут проблема комунікацій. Дешевше їх підвести з короткої відстані вже існуючих споруд. Утім, «ларьок» знову переміг.

Однак, найбільша перемога «ларька» в місті – це чи то «недобудована» чи то «недоруйнована» споруда так званого «будинку дворянських зібрань» на Валу. Тут, як кажуть, коментарі зайві. Цьому «архітектурному диву» вже 10 рочків. Можна ювілей відзначати.

Але місто має змінюватися, це організм, який потребує змін. Без них він помирає, причому його стагнація, це страшна річ.

До сьогодні чую: «Вот были ли же жабки, кому они мешали! Такие только у нас были! Вот отремонтировали бы и все».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: СОЦІАЛЬНЕ ТА ДОСТУПНЕ ЖИТЛО ДЛЯ БІЛЬШЕ 3 ТИСЯЧ ЧЕРНІГІВЦІВ МАЄ «ВИРОСТИ» НА КІЛЬЦЕВІЙ

Я втомився пояснювати таким експертам, що оті «унікальні» жабки - типовий проект з цементу, що стояв у кожному десятому місті СРСР. Звичайно, з точки зору людяності, людину можна зрозуміти – на тих жабках його дитинство або молодість. І людина насправді сумує не за «жабопарком», а за своїм дитинством.

Так от, до проблем урбаністики входять також і питання емоційного стану жителів міста. Це теж само по собі не проходить, це потребує змін, пояснень… Утім, нікому до цього немає діла, тому знов і знов чуємо: «Вот были ли же жабки, кому они мешали!».

В урбаністиці є таке поняття як «місце пам’яті». Це не якесь там сакральне поняття, це просто місце про яке пам’ятають.

Звернімо увагу на постаменти на колишній Алеї героїв. Бюстів нема. Постаменти стоять. Так от. Поки ці постаменти стоять, можна сказати, що стоїть і Щорс з компанією. Поки стоїть постамент вождя, стоїть і вождь пролетаріату. Тобто пам'ять працює.

Як тільки знести постаменти, то вже навіть найпалкіший комуніст через 2 роки не скаже на якому місці чий бюст стояв, а через 10 років - де ті взагалі бюсти стояли. Багато хто знає, без підготовки, де знаходилась Миколаївська церква?

Часто доводиться чути (останній приклад - реконструкція скверу Хмельницького), що «будують на кістках». Люди добрі: вся центральна частина Чернігова – безмежний цвинтар Х – ХІХ ст. Тут нічого не поробиш, це наше.

Але люди цього не знають… їм просто не сказали. Просто слід звертати на це увагу, повідомляти громадськість. Проводити постійну роз’яснювальну роботу.

На сьогодні містобудівна ситуація в Чернігові не критична (на відміну від того ж таки Києва, Львова), але складна. Будь-який містобудівний процес має включати в себе всього декілька параметрів:

- Доцільність будівництва;

- Тривалість існування об’єкту;

- Видова перспектива та зв'язок з навколишнім середовищем.

- Економічна обґрунтованість.

Порушення навіть одного з цих постулатів, призводить до значних проблем в подальшому.

У Чернігова ще є пару років, на те, що б максимально знизити ризики спотворення «образу» міста, але часу стає все менше. Діяти треба вже сьогодні.

Це має бути дотримання законів України про охорону культурної спадщини та містобудування. Радує те, що Генеральний план розвитку Чернігова тепер став загальнодоступним, це вже зняло велику кількість питань.

Врешті-решт, має бути раз і назавжди вирішене питання «малих архітектурних» форм, типу «ларьок». Вони повинні бути (це лише плюс малому бізнесу), але їх розташування має бути чітко визначеним і прописаним.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ЧЕРНІГОВІ ВЗЯЛИСЯ ЗА СУМНIВНI КІОСКИ

Це ж стосується будівництва нового житлового фонду. Вирішення та стандартизації потребує і зовнішня реклама. Вона теж має бути! Але головне зробити так, що б вона не паплюжила видову перспективу міста.

Проблем багато, варіантів їх вирішення ще більше, але для цього потрібен час, зусилля, а головне бажання змінити щось. Ще раз можна повторитися, у Чернігові ситуація не катастрофічна, але доводити до такого її стану також не слід.

Тож той, хто сьогодні нарікає на хаотичну забудову Чернігова, нехай згадає ларьок із 90-х біля свого будинку.

Він тоді не просто переміг, «ларьок» із 90-х формує образ Чернігова у 2017 р. А як кажуть, переможців, не судять, але бій-реванш теж ніхто не відміняв.

Олександр Бондар, археолог, історик-урбаніст для Високого Валу