Валентин Шур — відома особистість у нашому місті. Про нього чув майже кожен чернігівець. Ветеран Другої Світової війни збирає ікони та предмети старовини, а також мріє про створення власного музею.

А ще з його ім'ям пов'язаний скандал через отруєння Віктора Ющенка. Про цей неприємний випадок дідусь згадує неохоче. Однак, він погодився розповісти Високому Валу, як усе було насправді.

У свої вісімдесят дев'ять років Валентин Шур дотримується активного способу життя: спеціально присідає на одній нозі (щоб краще розвивати координацію) та читає без окулярів! А ще вишиває бісером.

«Таке, навіть, не кожна молода людина може зробити», - жартує Валентин Вікторович. А секрет у тому, що: «У здоровому тілі — здоровий дух!»

Син справжнього комуніста

Валентин Вікторович народився в Прилуках 23 жовтня 1925 року. «Мій батько працював секретарем прилуцького окружкому партії. Сім'я була не з багатих, але ми не голодували. У мене не було ні велосипеда, ні іграшок, а у синочка голови райвиконкому все, що хочеш було. Батько був справжній комуніст і не зажирався», - згадує свої дитячі роки Валентин Шур.

У 1939 році батька Валентина Вікторовича добровільно-примусово звільнили з партійної роботи. Головним аргументом звільнення був відхід від політики  партії. За це Віктора Шура розжалували і направили працювати у Нові Боровичі (Щорський район), де він очолив місцевий спиртзавод.

Фронтові спогади

Коли почалася війна, Валентина і його родину евакуювали до Саратовської області. Там він працював трактористом. У 1942 році сімнадцятирічного хлопця мобілізували до лав Червоної армії.

«Спочатку військово-лікарська комісія направила мене на флот. Два місяці чекав відправки, але за нами так ніхто і не приїхав. Потім мені це набридло і я разом із друзями попросився у піхоту», - розповів Валентин Вікторович.

Валентин Шур потрапив у Саратовське піхотне училище, де навчався півроку. «Навчали добре, бо пам'ятаю, як форсували Волгу і долали марш-кидки по 27 кілометрів», - ділиться своїми спогадами дідусь.

Чоловік розповідає, що на фронт з «учебки» його не відправляли, оскільки він був сином комісара. У першу чергу на фронт забирали колгоспне «бидло» як гарматне м'ясо. Але хлопець не злякався і разом із 120 курсантами вирушив на війну.

«Зачислили мене у 120-й кіровський полк, 39-у гвардійську дивізію. Зброю нам так і не видали, довелося шукати самим, але видали пачку патронів та дві гранати», - згадує старенький.

В одному із боїв Валентин Вікторович отримав серйозне поранення в руку. «Допомогти було нікому, а кров зацебеніла, немов, з фонтану. Сил вже не залишалось, але несподівано з'явився солдат, який перев'язав мені руку. Людина як з Місяця звалилась, - оповідає про своє дивовижне спасіння Валентин Шур.

У госпіталі йому відмовилися видати довідку про поранення, оскільки при собі не було зброї. З такою несправедливістю стикатися ще не доводилося. Прийшлося шукати інший госпіталь. По дорозі зустрів свого товариша, з яким разом навчалися в училищі. Він був тяжко поранений і ледь йшов.

«Мало-помалу ми дісталися до іншого госпіталя. Але і там нам відмовилися надати медичну допомогу. Бо ми були з іншої дивізії. Нас знову відправили до нашого госпіталя, що розташовувався за сім кілометрів. Тут-то я і не витримав: «Нікуди ми не підемо!" Нас не охоче, але прийняли. Лікували поранених як худобу. Вони повинні були любити своїх солдат, а не так зневажливо ставитися», - зізнається ветеран.

Після госпіталю Валентин Шур служив у Читинській та Іркутській області. На фронт хлопця відправляти не хотіли. Невдовзі молодим українцем зацікавилися «особісти», які видали указ про його арешт. Від страшної долі Валентина Вікторовича урятував замполіт, який прихильно ставився до нього. Порятунком стало направлення у Ленінградське артилерійське технічне училище зенітної арилерії (ЛАТУЗА).

Разом із артилерійським корпусом Валентин Шур визволяв Польщу, Чехословаччину та Німеччину. Для дев'ятнадцятирічного артилериста війна закінчилася лише 24 травня 1945 року у Чехословаччині. Після війни хлопець повернувся до батьків, з якими потім переїхав у Чернігів. З 1952 — 1957 рік працював помічником прокурора Чернігова. Але через непорозуміння із керівництвом був звільнений з посади. Деякий час не працював, а потім влаштувався у меблеву фірму, звідки вийшов на пенсію як інвалід війни.

Справа всього життя

Для Валентина Шура колекціонування старовини не просто хобі, а справа усього життя. Цією пристрастю чоловік «заразився» ще у дитинстві. Саме тоді з колекціонером стався доленосний випадок, який назавжди пов'язав його із збиранням антикваріату.

«У 1934 році ми жили на Валу, - згадує дідусь. - Одного дня разом із хлопцями грав у піжмурки. Я заліз у сарай і побачив там величезну кількість стародавніх книг. Мені стало цікаво їх переглядати. В одній із книг була вміщена церковна гравюра і я захотів вирвати цю сторінку собі. Почав рвати, а вона не рветься. Врешті-решт сторінку таки вдалося вирвати. Приніс додому і кажу батькові: «Що ж це таке? Газета рветься, а цей папір порвати не можу». А батько мені й відповідає: «Це не папір, а пергамент». Потім уся старовинна література із того сараю була повністю знищена».

За Микити Хрущова була організована чергова кампанія з «безбожництва». На Чернігівщині було закрито близько 240 церковних приходів. Тоді Валентин Вікторович і почав збирати ікони та церковну атрибутику, які значно поповнили його колекцію.

«Канделябри, дзвони, ікони — усе це радянська влада вивозила на смітник і знищувала. Я один із небагатьох чернігівців, хто ці ікони забирав додому. Якщо вони були у поганому стані, то відновлював їх. У мене навіть дзвони зберігалися удома, але їх конфіскували і передали до музею», - розповідає Валентин Шур.

Колекціонер збирав ікони не тільки на Чернігівщині, але і на території Білорусі та Росії. «Люди охоче віддавали свої ікони. Хтось віддавав дарма, а деякі просили за них гроші. Хрущовська кампанія з «безбожництва» зіграла свою ключову роль. Усі хотіли швидше спекатися від ікон, тому проблем із поповненням колекції не виникало», - пояснює Валентин Вікторович.

В'язниця за колекціонування

З часом, радянська влада почала тиснути на колекціонера. Першою «ластівкою» став випадок у 1979 році, коли сина Валентина Шура хотіли відправити на війну в Афганістан. Не розгубившись, він пішов у військкомат, щоб розібратися із цим.

«Я інвалід війни, не працюю, тому не хотів би, щоб сина забирали на чужу війну», - каже Валентин Шур у військкоматі. А йому відповідають: «Батьківщина потребує!» Недовго думаючи Валентин Вікторович заявляє: «Якщо Батьківщина потребує, то хай там воюють діти секретарів обкомів».

А наостанок додав: «Сину, наказую тобі в першому бою здатися у полон!» Грюкнув дверима і пішов звідти.

Сина в Афганістан не відправили. А ось проти Валентина Вікторовича було заведено три кримінальні справи. Постійні обшуки в оселі чоловіка стали звичайною справою.

Під час таких обшуків, коли міліція безцеремонно  перевернула усе догори дригом, колекціонер замахнувся на слідчого шкатулкою. Цей прояв був розцінений як опір під час арешту, хоча ніякої травми не було нанесено. За це його засудили на півтора року.

Друга кримінальна справа була відкрита за купівлю краденого, а третя — за спекуляцію іконами. Але незабаром їх було закрито за відсутністю складу злочину. Валентин Шур був звільнений і навіть повернув конфісковану колекцію.

Контроль з боку КДБ посилився і це на собі відчув Валентин Вікторович. Йому була «приписана» ще одна кримінальна справа за валютні операції. За що він отримав півроку у слідчому ізоляторі та конфіскацію колекції. Йому повернули лише половину колекції, а друга половина залишилася у фондах історичного музею. Валентин Шур намагався повернути свою колекцію із музею, але так і не вдалося.

Впливові друзі

Валентин Шур став відомим на всю Україну, коли у 2004 році до нього у гості завітав Віктор Ющенко. Після цього випадку дідуся звинуватили у тому, шо він отруїв майбутнього Президента України своїм домашнім коньяком. Валентин Вікторович каже, що його коньяк не може завдати шкоди, бо зроблений з екологічно чистої сировини. А ця «висмоктана з пальця брехня» була комусь вигідна для того, щоб очернити ім'я Валентина Шура. Проведена експертиза підтвердила, що домашній коньяк цілком безпечний і старенького залишили у спокої.

Крім товаришування з колишнім Президентом України, Валентин Шур підтримує дружні відносини і з Юлією Тимошенко. Вона теж відвідувала дідуся у Чернігові і залишила чудові спогади у «гостьовій» книзі після оглядин колекції. Валентин Вікторович охоче демонструє фото, на якому зображена Юлія Тимошенко у нього вдома.

Незважаючи на цей негативний випадок із отруєнням, Валентин Вікторович пишається, що особисто знайомий з такими впливовими людьми.