Із загальної кількості близько 2 300 видів змій, що зараз водяться на земній кулі, отруйних - приблизно 250.

З них тільки 170-180 видів зустрічається на­стільки часто, щоб нести реальну загро­зу для людини.

Про це Високому Валу повідомив Юрій Мирюта, начальник циклу практичної підготовки Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Чернігівської області.

Отруйні змії поширені переважно в тропічних країнах, в Європі налічується 8 видів отруйних змій, в Африці близько -75, в Азії та на Малазійському архіпелазі - 165, в Америці - 91, в Австралії - 80. У тих країнах, де отруйні змії зустрі­чаються часто, шкода від них досить ве­лика.

Є дані, що в Індії від укусів змій гине щороку до 20-25 тисяч людей, а кількість укушених отруйними зміями до­сягає 100 тисяч. У Бразилії трапляються, в середньому, 18 тисяч укусів на рік, з яких близько 5 тисяч - смертельні. Даних про укуси зміями свійських тварин дуже мало, хоча вони, безумовно, зазна­ють укусів значно частіше, ніж люди.

Наслідки, спричинювані укусами отруйних змій, іноді виправдовують те вороже ставлення, яке звичайно про­являють до них люди. Необхідно відрізняти отруйних змій від неотруйних, які зовсім не кусаються, або укус яких не несе небезпеки.

Отруйних змій відрізняють від ін­ших отруйні зуби, які значно більші за всі інші. Отруйні зуби містяться на верх­ній щелепі, для стікання отрути вони ма­ють або жолобок вздовж передньої своєї поверхні, або ж повздовжній канал (як, наприклад, у звичайної гадюки). Отруйні зуби рухливі. При закритому роті вони лежать вздовж піднебіння, а при відкри­ванні рота опускаються та стають у пря­мовисне положення.

Отруйні зуби в своїй основі з'єдну­ються з вихідною протокою отруйної за­лози паротиди (привушної залози), що міститься під очима та трохи позаду них.

 У зв'язку з відмінністю форми і роз­мірів зубів, сліди укусів отруйними та неотруйними зміями різні, завдяки чому можна легко встановити, якою змією бу­ла укушена людина. Так, після укусу га­дюки ранка має вигляд двох цяток (слі­ди отруйних зубів), між якими часто можна помітити два паралельні ряди слі­дів менших неотруйних зубів. Після уку­су вужа або полоза ранка має вигляд чотирьох повздовжніх рядів невеличких цяток, з яких два внутрішні ряди довші за зовнішні.

Слід відзначити, що виділення (се­крет) привушних залоз навіть не отруй­них для людини, смертельні для ба­гатьох дрібних тварин. Залози неотруй­них змій за своєю будовою та діяльні­стю подібні до отруйних змій. Так, на­приклад, виділення залоз звичайного ву­жа вбиває морську свинку, змії-стріли вбиває дрібних ящірок. Отже, зовсім не парадокс говорити про отруту неотруй­них змій. Слина будь-якої змії більшою чи меншою мірою токсична.

Отрута змій - безбарвна або жовту­вата рідина. Це складна суміш органіч­них та неорганічних речовин. У висуше­ному вигляді отрута змій може зберіга­тися дуже довго, не втрачаючи своїх властивостей. Висушена отрута легко розчиняється у воді.

Організми рептилії отруту виробляють порівняно повільно, і при укусі із залози виділяється далеко не вся отрута. Най­більше отрути виділяється при першому укусі. Цікаво, що в голодної змії кількість отрути буває меншою, ніж у ситої. Перед тим як змії линяють, кількість отрути та­кож буває меншою.

Чим крупніша змія, тим більше отрути вона виділяє. Так, від­носно невелика змія ефа виділяє при укусі 1,5-10 мг (в середньому 5 мг) отру­ти, більша змія гюрза - 28, а кобра - 5-56 мг. Звичайна гадюка може виді­лити до 8 мг отрути, а степова - до 10, хоч, як правило, в середньому вони ви­діляють не більше 4 мг.

Отрута різних змій неоднакова за ха­рактером своєї дії. Так зразу після укусу звичайної гадюки тіло навколо ранки червоніє та опухає. Хворий відчуває сильний біль. Потім опухає вся уражена кінцівка, а у тяжких випадках - все тіло. На 7-9 день після укусу набряк зменшу­ється. Тканина навколо ранки може змер­твіти чи утворити виразку.

Така дія зал­ежить від безпосереднього впливу отру­ти на тканини тіла, проте, крім цього спо­стерігається ще й загальне захворюван­ня, що залежить від поширювання отру­ти з кров'ю по всьому тілу. Хворий стає сонливим, непритомніє.

Температура тіла хворого підвищується. Пульс робиться частішим, але слабким, а кров'яний тиск знижується. Іноді виникає нудота. Внаслі­док підшкірних крапкових крововиливів на тілі дуже часто з'являються синьо-чер­воні плями. Іноді кровоточать слизові оболонок очей, носа, горла.

У тяжких випадках смерть настає від зупинки дихання (протягом від 12 годин до 7-8 діб). При несмертельному отруєн­ні робота серця через деякий період нор­малізується, але слабість залишається ще на значний час (2-3 місяці і навіть дов­ше). Іноді наслідки несмертельного отруєння стають хронічними: хворий дов­го залишається кволим (зберігається біль на місці укусу) або ж, навпаки, одужав­ши, через деякий час знову захворює.

Укуси степової гадюки проходять знач­но легше, ніж звичайної. Неоднаковість дії зміїної отрути залежить від багатьох причин. Як уже зазначалося вище, сила отрути змії не завжди буває однаковою, що залежить від її фізичного стану (ли­няння, голодування тощо). Ступінь та пе­ребіг отруєння залежить також і від то­го, в яке місце був укушений хворий. Як­що змія прокусила велику судину, то отруєння може настати блискавично, бо вся введена отрута зразу ж потрапляє безпосередньо у кров. Крізь неушкоджену шкіру та слизові оболонки отрута не проникає.

Для швидкого одужання хво­рого важливо своєчасно надати йому ме­дичну допомогу. Насамперед після укусу отруйної змії слід перешкодити отруті по­ширитися по тілу та видалити її. Для цього можна лише порадити висмокту­вання. Найкраще поставити на місце уку­су кровососну банку, але найчастіше до­водиться просто висмоктувати кров з ра­ни ротом та випльовувати її. Слід пам'ятати, що висмоктувати кров можна лише в тих випадках, коли ясна та зуби цілком здорові і в роті нема відкритих ран. Потім рот треба прополоскати, а постраждалого якнайшвидше доставити до найближчого медичного закладу.

Ні в якому разі не можна розрізати місце укусу. На перший погляд здається, що це ніби корисно, адже із збільшеної ранки отруєна кров швидше витече. Проте отрута гадюки на першому етапі сприяє зсіданню крові, але після корот­кочасного внутрішньо-судинного тромбо­утворення настає довгий період не зсідання крові (внаслідок зникнення з кро­ві фібриногену - основної речовини, необхідної для зсідання крові).

Лікують хворих, які зазнали укусу га­дюки, засобами, що нейтралізують дію отрути.  Єдиним засобом протизміїної отрути є спеціальні сиворотки. Позитивні результати дає переливання крові, бо тільки так можна поновити крово- та плазмовтрату, що має місце при отруєн­ні, та швидко усунути шок, анемію, не згортання крові тощо. Одночасно з перели­ванням крові застосовуються препарати, що підвищують тонус судин, артеріаль­ний тиск та ущільнюють стінки крово­носних судин (ефедрин, солі кальцію, ад­реналін, вітамін Р, С тощо).

Клінічні спостереження показали, що під час укусів гадюк ні в якому разі не можна припікати місця укусу, обколюва­ти їх марганцевокислим калієм, наклада­ти на уражену кінцівку джгут, робити кровопускання, категорично протипоказа­но вживати алкоголь. Між тим, у ба­гатьох порадниках з надання допомоги постраждалим (особливо у старих ви­даннях) саме ці рекомендації дають най­частіше.

Найкращим запобіжним заходом про­ти укусів є застосування високого шкіря­ного взуття. В місцях, де зустрічаються отруйні змії, треба бути обережним під час збирання грибів, ягід, бо більшість випадків укусів у руки буває саме за та­ких обставин. Аж ніяк не можна брати невідому змію у руки, бо вона може виявитися отруйною.

З поширених на території України де­сяти видів змій тільки два належать до отруйних. Це звичайна та степова гадюки. Всі інші види не отруйні для люди­ни та великих тварин.

Лісова або звичайна гадюка пошире­на на Поліссі та у лісостеповій смузі, найчастіше оселяється у листяних та мі­шаних лісах, на болотах, серед заростей; полюбляє вологі місця, хоч досить часто зустрічається й у сухих.

Від неотруйних змій звичайна гадюка відрізняється тим, що голова в неї пласка, трикутної форми і виділяється від тулуба. Зіниця ока змії має вигляд вертикальної щілини. Тулуб забарвлений в сірий, чер­воно-бурий або іржаво-червоний, здебіль­шого сірою, бурою або червонуватою зиг­загоподібною смугою вздовж хребта. Іно­ді трапляються гадюки цілком забарвлені в чорний колір, навіть зигзагоподібної смуги на спині у них не помітно.

Степова гадюка в межах України по­ширена у степовій і почасти лісостеповій смугах. Вона дуже схожа на свою лісо­ву родичку, тільки завжди буває світло-сірого кольору, з темною зигзагоподіб­ною смугою вздовж тіла або з низкою ромбовидних плям. Вона зустрічається найчастіше у відкритих (сонячних) міс­цях. Населяє переважно піщаний з рід­ким трав'янистим покривом степ. Тра­пляється й у невеликих чагарниках. Ви­падки смерті людей, укушених степовою гадюкою, невідомі, її вважають досить безпечною для людини. Отрута ж зви­чайної або лісової гадюки сильно діє на людину і може викликати тяжкі наслід­ки.

Тож щоб уникнути небезпеки під час перебування у лісі або степу, слід дот­римуватися елементарних запобіжних за­ходів, а саме - бути пильними, носити закрите взуття, збираючи гриби або яго­ди, відгортати високу траву чи чагарни­ки палицею.