Чернігівський «Буревісник» ось вже чверть століття радує своєю грою місцевих прихильників волейболу.

Команда була створена на базі ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка. Найбільші заслуги і успіхи «Буревісника» пов'язані з ім'ям Миколи Благодарного, який нині очолює волейбольну команду.

Микола Благодарний розповів Високому Валу багато цікавої інформації про себе, а також про свій улюблений «Буревісник», який минулого сезону посів шосте місце у вітчизняній Суперлізі.

Від футболу до волейболу

Микола Благодарний народився у Харкові в 1954 році. Ще з дитинства хлопець серйозно почав займатися футболом, але через тяжку травму у чотирнадцять років довелося залишити цей вид спорту. Тоді Микола вирішив обрати волейбол, переконуючи лікаря, що це безпечніше, ніж грати у футбол.

«Я марив футболом, тому в сімнадцять років, попри усі заборони, знову почав грати. Коли вчився в харківському автодорожньому інституті, то виступав за студентську волейбольну та футбольну команди. Крім того, грав у місцевій футбольній команді «Спартак», — згадує Микола Благодарний.

Вже з третього курсу молодий спортсмен почав тренувати студентську волейбольну команду. «Мені пощастило на вчителів. Я дуже багато спілкувався з олімпійськими чемпіонами — Юрієм Венгеровським та Юрієм Поярковим», - ділиться Микола Петрович.

У Мелітополі він тренував чоловічу і жіночу команди місцевого педагогічного університету. А в 1986 році, закінчивши факультет фізичного виховання, вже досвідчений тренер переїхав у Генічеськ, де випустив свій перший справжній набір і виховав чемпіона України з пляжного і класичного волейболу Олексія Володіна.

У 1991 році Миколу Петровича запросили у Харківське обласне вище училище фізичної культури і спорту, де Благодарний шістнадцять років пропрацював під керівництвом високообдарованого педагога сучасності Анатолія Попова.

Через три роки Микола Благодарний очолив команду харківської Юридичної академії, яку за рік вивів у провідний ешелон українського волейболу.

У 1999 році Юракадемія виграла Кубок України, а в 2003 році стала срібним призером чемпіонату Суперліги. Вже 2005 року — вивів до Суперліги Юракадемію-2.

«Чотири рази мене знімали з посади головного тренера, а потім повертали. П'ятого разу чекати не став і поїхав у Чернігів», — розповідає Микола Петрович.

Чернігівський успіх Благодарного

У 2007 році іменитий наставник переїхав до Чернігова, де залюбки погодився очолити місцевий «Буревісник». У тому ж році студентська збірна України під керівництвом Благодарного стала шостою на Всесвітній Універсіаді у Таїланді. Три роки знадобилося Миколі Петровичу, щоб вивести «Буревісник» у Суперлігу вітчизняного волейболу. І у 2013 році команда сенсаційно фінішувала четвертою.

Минулий сезон «Буревісник» завершив на шостому місці. Це непоганий результат, адже у 2014-му команду залишило одразу вісім чоловік, а це провідні гравці «Буревісника».

«Шосте місце для команди, яка за два роки втратила десять гравців, можна вважати успіхом. Протягом сезону ми давали бій усім командам. Апофеозом чемпіонату стала виграна партія у чемпіона  — харківського «Локомотива»,— говорить Микола Благодарний.

Тим не менш, за останній сезон почалися вимальовуватися контури нової команди, яка підтвердила свій статус на Всеукраїнській Універсіаді у Сумах  (травень 2015 року). Підопічні Миколи Петровича посіли третє місце.

«З одного боку — це відступ на дві позиції. У 2013 році  ми були першими. А з іншої — це успіх. Бо грали зовсім інші гравці, ніж ті, які були два роки тому»,  — розповів головний тренер «Буревісника».

Кадрове поповнення «Буревісника»

«Буревісник» — команда не заможна. Тому, можливості придбати нових гравців не має. Як пояснив Микола Петрович, усі гравці дістаються  клубу безкоштовно. Перш за все — це хлопці, які стали не потрібні своїй команді.

«Наше головне завдання — вивести цих хлопців, яких усі «списали» на високий професійний рівень. А потім залишається тільки спостерігати, як за ними починається справжнє «полювання» на міжнародному рівні», —  говорить Благодарний.

У своє розпорядження «Буревісник» отримав лише двох молодих гравців із місцевої ДЮСШ. Мова йде про Богдана Татаренка (зріст 194 см.) і Дениса Копича (179 см.).

«За останні десять років місцеві ДЮСШ не дали ні одного гравця, який би відповідав зростовим габаритам сучасного волейболу. Але якщо вдасться зберегти нинішній склад гравців, хоч на три роки, то вони здатні вийти на більш високий рівень, ніж їх попередники», — розповідає головний тренер «Буревісника».

Фінансове питання — запорука успішності «Буревісника»

Щодо фінансування і підтримки «Буревісника», то Микола Благодарний розповідає із болем у серці. Фактично команда тримається на волі однієї людини — ректора ЧНПУ ім. Т. Г. Шевченка Миколи Олексійовича Носка.

«За всіма спортивними канонами, команда з ігрових видів спорту є візитною карткою та приносить славу спортивних «висот» своєму місту. Тому, честь і хвала тим людям, що в силу своїх посадових обов'язків і за покликом серця всі ці роки підтримували чернігівський «Буревісник», — наголосив Микола Благодарний.

За таких складних умов, Микола Петрович сподівається, що рано або пізно у команди з'явиться меценат, який підставить міцне плече керівництву клубу і дозволить піднятися на вищий фінансовий та спортивний рівень.

«Останній шанс» чернігівського волейболу

Для Миколи Благодарного — Чернігів став уже рідним містом. Всі свої успіхи, гравці і тренери команди розділяють навпіл з своїми уболівальниками, яких щоразу приходить в спортзал ще більше.

«У нашому стародавньому містечку дуже мало розважальних заходів, а волейбол Суперліги — це шоу, яке гідне найвишуканішого глядача. Хто ще жодного разу не був на іграх «Буревісника», повірте мені на слово — це дає змогу насолодитися якісною грою і виплеснути свої емоції. Тому, ми  запрошуємо відвідати старенький, але затишний спортивний зал ЧНПУ і повболівати за рідну команду»,  — говорить Микола Петрович.

Микола Благодарний вірить в успіх «Буревісника» і вважає, що нинішнім гравцям під силу стати призерами вітчизняної Суперліги.

«Самі ж гравці називають команду «останній шанс» і цей останній шанс  хлопці використовують сповна. В душі ми сподіваємось, що наші успіхи стануть поштовхом до будівництва сучасного спортивного комплексу з ігрових видів спорту, який так необхідний місту», — переконаний Микола Благодарний.