Олександра Наумівна Швець — дивовижна жінка. У травні цього року жителька Чернігова відсвяткувала 100-річний ювілей.

Разом із чоловіком виховала 6-х дітей. Має 11 онуків, 15 правнуків та 2 праправнуки.

Усе своє життя Олександра Наумівна багато і тяжко працювала. Ніколи не боялася труднощів та допомагала іншим. Її головною пристрастю став музичний талант, який вона відкрила ще у дитинстві.

Саме це допомагає старенькій так довго жити на світі.

Донька «куркуля»

Олександра Наумівна народилася 13 травня 1916 року у селі Савенки, Корюківського району. Її батько був майстром на всі руки і навіть будував церкви. Крім Олександри Швець, у родині зростало одинадцятеро дітей, а вона — дев'ята.

«Коли прийшла радянська влада, то у нас було 15 десятин землі. Батька назвали куркулем і разом із сім'єю хотіли вислати у Сибір. Тоді хтось порадив віддати все майно державі. Батько послухався і зробив це. Нашу родину залишили у спокої, а через два місяці прийняли у колгосп», — розповідає жінка.

Після цього випадку життя багатодітної родини поступово почалося налагоджуватися. За сумлінну працю у колгоспі батьку Олександри Наумівни виділили багато землі, де він вирощував жито.

«Мій тато любив із агрономами вести справи. Одного разу до нього приїхали науковці із Носівської селекційно-дослідної станції. Їм так сподобалися наші колоски, що вони забрали їх на Всесоюзну виставку», — пригадує Олександра Швець.

Голодомор

А потім настали страшні роки Голодомору (1932-1933). Цей час старенька згадує зі сльозами на очах. Тоді кожен виживав, як міг. Щоб прогодувати родину, батько Олександри Швець їздив на ярмарок у Сосницю і звідти привозив харчі.

«Батько поїхав у Сосницю, а ми залишилися вдома. Від голоду ноги пухли. Тоді я з меншим братом вирішила піти на ставок і наловити риби. Нам пощастило, додому принесли цілий мішок риби. Це нас і врятувало від голоду», - ділиться спогадами довгожителька.

До війни Олександра Наумівна закінчила «семирічку» (сім класів), а потім  трактористські курси. Працювала трактористкою у колгоспі. Там зустріла своє єдине кохання і у 20 років вийшла заміж за Степана Швеця.

«У колгоспі всі пишалися моєю роботою і ставили за приклад. Я пообіцяла, що виорю 1200 гектарів землі. Разом із чоловіком виконали цю норму. За це мені виділили новий трактор і зробили ланковою. Так і пропрацювала до самої пенсії», - ділиться спогадами довгожителька.

Лист до Сталіна

Війну (Другу Світову) жінка зустріла разом із двома маленькими дітьми у селі Тільне, Корюківського району. Чоловіка Олександри Наумівни забрали на фронт і він воював під Ленінградом.

«Однієї ночі до мене у хату прийшли німецькі солдати і попросили води. Напоїла їх водою, а вони зізналися, що прийшли розстріляти мене та дітей.  Запитала, яка причина? А перекладач і каже: «За те, що у вас горить вночі світло і переховуєте партизанів». Я не розгубилась і відповідаю: «Нема їх тут, партизани давно на північ у болота втекли». Німці вибачились, дали дітям цукерок і пішли», - розповіла Олександра Швець.

У 1944 році Степан Швець повернувся додому живим, але втратив ногу на війні. Це каліцтво далося взнаки і чоловіку Олександри  Наумівни потім було важко працювати у колгоспі.

«Мого Степана бригадир змушував у колгоспі траву косити. Хіба ж можна без ноги таким займатися? Ще й коня не хотів давати. Тоді я вимушена була написати листа Сталіну. Відповідь не забарилася і за його дорученням у село приїхала перевірка. Бригадира покарали, а мого чоловіка звільнили від роботи», - говорить старенька.

Голос від Бога

На пенсію Олександра Наумівна вийшла у 1969 році як багатодітна мати. Та без роботи жінка не залишилася. Вона організувала у Тільному хор «Калина», який співав народні пісні по всьому Корюківському району і вважався найкращим.

«Виступала у «Калині» до 80 років. Потім залишила хор, а невдовзі він без мене розпався», - каже бабуся.

Виявляється, що музичний талант Олександра Швець успадкувала від своїх батьків. Вони співали у церкві. Люди йшли до них з сусідніх сіл, щоб насолодитися їх співом.

«Співати почала ще з дитинства. Разом із старшою сестрою співали у церковному хорі. Голоси були такі, що свічки біля вівтаря загасали», - розповідає про свій дивовижний голос жінка.

Вік живи — вік працюй!

Олександра Наумівна має кріпке здоров'я та відмінну пам'ять. Навіть зараз старенька без проблем згадує пісні, які вона співала у молодості. У 90 років ще ходила у ліс збирати гриби та плела вдома корзини. Зараз бабуся живе у Чернігові, куди її забрала онучка Марина та допомагає виховувати правнучку Софійку.

Про своє довголіття Олександра Швець говорить так:

«Навіщо мені смерті шукати? Ось виросте моя правнучка, а тоді вже можна й помирати», - жартує старенька.

Бабуся вважає, що вона так довго живе на світі через тяжку працю: «Усе своє життя багато працювала, тому стільки і живу». Взагалі у родині Олександри Наумівни одні довгожителі. Її мати прожила до глибокої старості, а брат помер у 95 років.

На столітній ювілей до Олександри Швець приїхали родичі з різних куточків України. Відзначали День народження як годиться: із застіллям та піснями.

«Святкували так, що сусіди подумали наче у нас весілля», - розповідає онучка Марина.

Не дивлячись на свій поважний вік, Олександра Наумівна не втрачає оптимізму і радіє кожній хвилині, прожитій на цій землі. Вона вірить, що рано чи пізно кожен, хто сумлінно працював протягом усього життя — отримає свою винагороду!