Мова – далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі. Куди серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати”. 

Оксана Забужко

Українська мова дуже багата на синоніми, тобто на слова, близькі або тотожні значенням. Прикладів можна наводити чимало, але обмежуся одним. Для називання поняття «лінія зіткнення неба з землею» маємо такі слова: обрій, горизонт, небозвід, небосхил, крайнебо, круговид, кругозір, кругогляд, виднокруг, видноколо, виднокрай, небокрай, овид тощо.

Як зазначає наш експерт – філолог Ірина Кокоть, синонімічне багатство нашої мови є одним із невичерпних джерел урізноманітнення вислову. Проте не всі мовці як належить використовують цю лексичну особливість української мови. Досить часто перевагу віддають якомусь одному слову з синонімічного ряду, причому не найкращому. Причини тут різні: недостатній рівень володіння рідною мовою, вплив інших мов, невибагливість у доборі засобів мовного спілкування.

Становище погіршується тоді, коли людина активно користується двома близькоспорідненими мовами, які не цілком засвоїла. Відомо, що багато українців та білорусів упродовж кількох десятиліть користувалися в побутовій сфері рідною мовою, а в офіційному спілкуванні «добровільно» переходили на російську, не знаючи жодної з мов у повному обсязі. Це спричинило перехід до пасивного запасу слів, віддалених щодо звучання від російських, і активізувало використання спільних з російською мовою компонентів синонімічного ряду. Та ще й невпинна боротьба зі «шкідництвом на мовному фронті»! Обстоювання оригінальних українських чи білоруських слів розцінювалося як один із найтиповіших проявів націоналізму. За таких умов з білоруської мови усунули слово места (місто), послідовно замінивши його на горад; з української вилучили зовсім або залишили в словниках з ярликами «застаріле» чи «діалектне» слова реченець (строк), робітня (майстерня), приросток (префікс), наросток (суфікс) та багато інших.

Тривале зросійщення українців призвело до втрати дороговказів у користуванні рідною мовою. Досі багато хто з мовців залюбки вживає слова благополуччя, відправлятися, дислокуватися, діючий, добросовісний, економити, значимий, кафетерій, корзина, настійливий, прийомна, протиріччя, початкуючий і майже цілковито нехтує далеко кращі синонімічні відповідники добробут, вирушати, розміщатися (розташовуватися), дійовий, сумлінний, заощаджувати, значущий, кав’ярня, кошик, наполегливий, приймальня, суперечність, початківець.

Навряд чи має рацію той, хто відсуває на задній план слова лише за те, що вони спільні з лексемами інших слов’янських мов. Але ігнорувати оригінальні елементи української лексики теж немає жодних підстав.

Кілька прикладів:

Бібліотека, книгозбірня

Запозичене з грецької мови слово бібліотека нейтральне, тобто вживане в усіх стилях сучасної української літературної мови: «Першу бібліотеку в Київській Русі створив князь Ярослав Мудрий 1037 року при Софійському соборі» (з підручника); «Вона згадала, що їй треба здати кілька книжок до клубної бібліотеки» (О. Гончар). Власне український відповідник книгозбірня має відтінок урочистості, тому його використовують здебільшого в поезії та публіцистиці: «У Сквирі, в тихій книгозбірні живе мій друг, старий казкар вечірній» (М. Рильський); «Всяке друковане слово з усіх галузей науки мало своє місце на поличках цієї книгозбірні» (Ю. Смолич).

Вагання і коливання

На українському телебаченні часом можна почути: «Дякую Вам, що Ви без коливань погодились на цю зустріч».

Так журналісти звертаються до запрошених учасників передачі. Цими «зразками» підтверджується сумний факт, що ті люди вдаються до української мови лише перед мікрофоном і думають не про те, як краще висловити думку, а як перекласти текст із російської. Колебание справді по-українському коливання, але в фізичному розумінні: коливання маятника, коливання температури тощо: «Я бачу світ пишний і неба сіяння, Долину розкішну, квіток коливання» (Леся Українка). А коли йдеться про сумніви, нерішучість, то доречне слово вагання. Напр.: «Зрілість людська виростає з боротьби. Часто з боротьби з самим собою. Зі своїми сумнівами, ваганнями» (М. Руденко). Отже, нормальною українською мовою слід сказати: «Дякую Вам, що Ви без вагань (не вагаючись) погодилися на цю зустріч».

Вищий, нижчий, а не вищестоящий, нижчестоящий

У людей, що цікавляться культурою мови, часто виникає запитання, як треба перекладати з російської активні дієприкметники вищестоящий та нижестоящий.  Питання цілком слушне, бо пропоновані словниками нібито українські відповідники вищестоящий та нижчестоящий не витримують жодної критики ні з погляду фонетики, ні з погляду морфології сучасної української літературної мови. Їх нав’язано нашій мові в часи, коли треба було максимально наближати її до російської. Деякі юристи посилаються на те, що ці слова, мовляв, стали термінами, тому їх замінювати ніяк не можна.

Такі юристи протягли в терміни й слово пошліна (замість нормальних українських мито і збір), відтіснили на задній план правничий термін оборонець, замінивши його словом захисник (бо це ближче до російського защитник) і т. д. Тепер настав час нормалізувати зросійщену українську термінологію, зробити її по-справжньому українською. Замість незграбних і непотрібних росіянізмів вищестоящий та нижчестоящий варто вживати форми вищого ступеня прикметників вищий і нижчий, як це робиться в багатьох європейських мовах, наприклад, у французькій сюперіер, інферіер, у новогрецькій анотерос, катотерос (тут українськими літерами відтворюється не вимова, а написання чужих слів). Напр.: «Нижчі адміністративні органи, як відомо, підзвітні вищим органам у системі управління» (газ.).

Галузь, царина, ділянка, область

В одній із радіопередач повідомлялося про «співробітництво в науковій та культурній областях». Область у нас є адміністративно-територіальною одиницею: Київська (Львівська, Одеська, Полтавська) область. Певна ділянка якоїсь діяльності зветься галузь (царина). Отже відповідно до лексичних норм треба казати: «Співробітництво в науковій та культурній галузях (царинах)». Поняття «частина організму, тіла» під російським впливом нерідко називають також область замість правильного відповідника ділянка: болі в ділянці (а не в області) серця. Напр.: «Свідченням незаперечних успіхів українських учених у галузі кібернетики є перше в світі видання «Енциклопедії кібернетики» українською мовою» (газ.); «З цариною високих температур професор Холод мав зіткнення лише в одній точці: йому завжди було жарко» (П. Загребельний); «Рекомендують гусячий перстач при спазмах та болях у ділянці шлунка» (Лікарські рослини в народній медицині).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: УКРАЇНСЬКИЙ ЛІКБЕЗ. УРОК № 17: ЩЕ РАЗ ПРО ЦИФРИ

Навчальний, а не учбовий, виш, а не вуз

В офіційно-діловому мовленні, на сторінках газет, у радіо- й телепередачах широко використовують слово учбовий, хоч його існування в українській мові викликає багато сумнівів, оскільки відсутнє слово учба, від якого воно могло б бути утворене. Учбовий являє собою спотворене запозичення з російської мови. Замість нього треба вживати навчальний: навчальний план, навчальне приміщення, навчальний заклад, навчальна частина, навчальна практика тощо. Якоюсь мірою слово учбовий затримується в нашій мові через наявність його в абревіатурі вуз (вищий учбовий заклад). У роки прискореного зближення мов аж до їхнього злиття слово вуз, на жаль, витіснило справжню українську абревіатуру виш (вища школа), широко вживану в двадцятих і тридцятих роках, а в творах українських письменників і пізніше: «Дочка в той час училася в Новосибірську, в одному з вишів» (І. Ле). Тепер виш, мабуть, варто повернути до активного вжитку.

Пам’ятаймо, що будь-яка чудова думка втрачає свою цінність, якщо вона погано висловлена. Тож нехай слово Шевченкове, Франкове, художні шедеври нашої класики стануть для нас взірцем і мірилом.

Нагадаємо, минулого разу ми розглядали вітання і привітання.