... А кінострічка „Битва за Радянську Україну" дубльована та закуплена для прокату 25 країнами.

Ще в творчому доробку великого майстра - фільми „Щорс", „Аероград", „Звенигора".

Але в душі він завжди залишався нещасним генієм української землі. Душа Олександра Петровича постійно рвалася в деснянський край, до отчого порогу, де народився та виріс, а потім з невиданою поетичною силою оспівав його красу та неповторність. Але тодішня Україна не чекала генія, не запрошувала жити та працювати в Києві. Таке відношення до себе він називав „повільним вбивством".

Перебуваючи в Москві по суті на домашньому арешті, Олександр Довженко таємно приїздив потягом до Києва. Одного разу, як згадував очевидець, його друг, послідовник, учень Віктор Іванов, стоячи на ближньому від Аскольдової могили пагорбі, Олександр Петрович стукнув об землю своєю «історичною» (виготовленою гуцульськими майстрами) палицею і промовив: «Ось тут поховаєте мене».

Чому ж не поховали? Чому не виконали заповіт?

Олександр Довженко помер 25 листопада 1956 року, в неділю об 11 год. 40 хв., щойно приїхавши з дачі. Як згадувала його дружина Юлія Солнцева, вона одразу зателефонувала в Київ на квартиру Миколи Бажана, вважаючи, що Україна мусить знати про смерть свого Великого Сина, і не лише знати, а й подбати про його похорон на українській землі. Микола Платонович узяв трубку. Юлія Іполітівна йому сказала: „Щойно помер Олександр Петрович Довженко".

Він якось поспішно проказав кілька слів співчуття і поклав трубку. Вона ще почекала до ранку: чи не озветься Україна? Не озвалась. Юлія Солнцева все зрозуміла, тож поховала рідного чоловіка і геніального українського митця в Москві на Новодівичому кладовищі, де знайшли собі вічну домівку багато видатних українців та чернігівських земляків Олександра Петровича.

Як же сталося, що й досі за 51 рік по смерті заповіт Олександра Довженка не виконано? Вже й Сталіна давно немає, і незалежній Україні 16 років. Відомо, що питання про перепоховання праху Олександра Довженка поставало кілька разів, у 1962, 1964 та 1994 роках.

Знову питання перепоховання праху Олександра Довженка на Україну порушив його племінник, доктор медичних наук, академік РАМН Тарас Дудко під час перебування в Києві 23-24 березня 2003 року. Тарас Миколайович разом з представницькою делегацією товариства „Чернігівське земляцтво" на чолі з виконавчим директором Борисом Іваненком обговорював пропозиції про створення кінематографічного центру в Сосниці, відновлення роботи кінотеатрів імені Олександра Довженка в Києві та в Сосниці, відкриття пам'ятника Олександру Петровичу в м.Києві.

На прохання гостя з Москви земляки відвідали куточки української столиці, які любив геніальний митець, оглянули можливі місця для перепоховання та встановлення пам'ятника. Оскільки в заповітах Олександра Довженка немає жодної згадки про бажання бути похованим у Сосниці, де він народився, то говорили тільки про Київ. Борис Іваненко - людина відома в Україні - тоді згадував, що іншого бути не може, адже йому від матері Надії Довженко, і не тільки від неї, відомо, що не зовсім по-людськи поставилися земляки - сосничани до батьків Олександра Довженка - Петра Семеновича та Одарки Єрмолаївни, які змушені були їхати подалі від Сосниці, полишивши там могили своїх батьків та дітей. Згадали й про те, що ображений Олександр Петрович тривалий час не відвідував Сосницю.

Батько - Петро Семенович помер у Києві орієнтовно в 1943 році, що й могила не відома. Мати - Одарка Єрмолаївна померла також в столиці Радянської України в 1948 році. Є на столичному Байковому кладовищі скромна огорожа, за якою могили дорогих Олександру Петровичу людей - матері, сестри Поліни та її чоловіка Миколи Дудка. Є там і умовна могила його батька.

 На 110 річницю Олександра Довженка питання про перепоховання офіційно навіть не порушувалося. Однак Тарас Дудко, його родичі та земляки - сосничани ще тоді почали вивчати думку щодо можливого перепоховання праху в Сосниці. Особливо бажання перепоховати в Сосниці підсилили розмови про можливу адміністративну реформу. На думку сосничан, поява в Сосниці праху геніального земляка змінить до неї відношення та, можливо, вплине на подальший соціально-економічний розвиток.

Вивчивши всі „за" та „проти", до питання перепоховання офіційно повернулися на урочистих зборах, присвячених 112-й річниці Олександра Довженка. Учасники зборів прийняли відповідне звернення до Президента України Віктора Ющенка, яке підписали Тарас Дудко, родичі Олександра Петровича, керівники району та багато відомих представників української інтелігенції, в тому числі й столичної.

Дане звернення, яке підтримала Чернігівська облрада та Сосницька райрада, розглянуто в Кабінеті Міністрів України. Оскільки за законодавством переважне право щодо визначення місця перепоховання мають родичі померлого, Кабмін підтримав пропозицію про перепоховання праху видатного кінорежисера і письменника Олександра Довженка та його дружини Юлії Солнцевої на його малій батьківщині в селищі Сосниці. При цьому Міністерство культури і туризму України залишило за собою право на окрему думку, вважаючи, що перепоховання праху Олександра Довженка на схилах Дніпра на території Музейного комплексу «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років» найбільше відповідало б масштабу особистості світового генія.

Впродовж останнього року в столичному Чернігівському земляцтві вивчається думка щодо підтримки перепоховання праху свого великого земляка. Є три думки: перша - взагалі не турбувати спокій душі Олександра Петровича, друга - якщо перепоховувати, то тільки над Дніпром, тобто згідно заповіту, а третя - погодитися з пропозицією Тараса Дудка та тих, хто її підтримав, але тільки після того, як сосничани будуть готові до цієї надзвичайно відповідальної події, адже Сосниця, крім бажання родичів, керівників району та селища, не тільки інфраструктурно, а й морально не готова прийняти прах людини, котра все життя боролася за правду.

Шанувальники творчості генія та довженкознавці давно звернули увагу на ту обставину, що пересічні сосничани байдужі до Довженка, мало знають про нього, а деякі живуть майже поряд з літературно-меморіальним музеєм, але жодного разу там не були, кладовища в райцентрі та селах району потребують значно кращого догляду.

Є ще одна важлива деталь - це відношення в районі саме до тих, хто намагається дійсно зробити щось корисне для Довженкового краю, для зростання привабливості райцентру та сіл.

Поінформовані сосничани пригадують, як"з'їли" Миколу Батога - голову Сосницького райвиконкому в 1984 - 1988 роках, який був надзвичайним шанувальником творчості Олександра Довженка. Він хоч народився в іншому районі, але доклав багато зусиль щоб Сосниця була гарнішою та відповідала великому генію.

За часів роботи Миколи Петровича на посадах керуючого райоб'єднання „Сільгосптехніка", начальника сільгоспуправління та голови райвиконкому в селах району та самому райцентрі велося будівництво. В „Сільгосптехніці" був створений потужний будівельний підрозділ, силами якого збудували значну кількість об'єктів, особливо житлових будинків. Під його безпосередньою опікою була газифікація. Він здійснив мрію сосничан - газ підвели до Сосниці, газифікували центральну котельню райцентру, почали газифікацію будинків. Після його звільнення з посади в районі призупинили впровадження всіх соціально важливих програм. Наприклад, до питання газифікації населених пунктів району повернулися зовсім недавно.

 Ще одного активіста, голову райдержадміністрації Василя Амельченка, до речі, родом із Щорса, також „з'їли", тільки іншим чином. У липні минулого року включили до „списку голів райдержадміністрацій на звільнення", а в Секретаріаті Президента України довго не думали та й звільнили. Піднесли таким чином Василю Васильовичу подарунок до дня народження маленької доньки Насті, а район уже більше півроку з виконувачем обов'язків. Василь Васильович, хоч і без посади та перебуває на обліку в центрі зайнятості, намагається щось робити: турбується за продовження газифікації сіл району, організував встановлення в центральному парку смт Сосниця пам'ятних знаків „В пам'ять воїнам-афганцям землякам, що загинули при виконанні інтернаціонального обов'язку" та „ Землякам ліквідаторам аварії на Чорнобильській АЕС", виготовлення яких організувало Сосницьке відділення товариства „Чернігівське земляцтво", а 15 лютого поточного року відбулося їх урочисте відкриття. Є сьогодні де зібратися ветеранам афганцям і чорнобильцям щоб згадати своїх бойових побратимів.

Прикладів вчинків, не гідних людини та таких, що компрометують ідею перепоховання праху Олександра Довженка в землю, яку треба спочатку очистити від „бур'янів неправди і беззаконня" та причепурити добрими справами, надто багато для такого малого району, як Сосницький.

Ось зовсім свіжий вчинок.

Є на сосниччині село Змітнів, яке має цікаве природне розташування. Під час весняної повені вода підступає до нього з трьох боків, створюючи своєрідний півострів. Все село потопає в зелені.

Багате природою і славними людьми воно дало можливість Юлії Солнцевій та знімальній групі, за сценарієм написаним Олександром Довженком, в 1964 році зняти фільм "Зачарована Десна". Зйомки проходили безпосередньо на околицях села, масові сцени - за участю його жителів.

Живе та працює в селі Змітнів волинянин Дмитро Іващик, який разом з дружиною-чернігівкою із Київщини в 1986 році переїхали на Чернігівщину, саме до села Змітнева.

Дмитро Іващик працював парторгом, заступником голови місцевого колгоспу, вчителем трудового навчання школи. Неодноразово обирався депутатом сільської та районної рад. Має активну життєву позицію. З 2002 року він обраний Змітнівським сільським головою. Завдячуючи йому при сільській раді створено комунальне підприємство „Атлант", що дозволило зберегти розпайовану матеріально-технічну базу колишнього колгоспу, здійснювати соціальний захист сільських виробників сільгосппродукції. В село прийшов порядний орендар земельних паїв.

У селах упорядковуються кладовища, проведено ремонт доріг, працює водогін, значно покращилась матеріальна база закладів культури, медицини, сільської ради, збудована вежа стільникового зв'язку, відновлено роботу дитячого садка. Є в селі музейна кімната, а в кімнаті куточок геніального земляка Олександра Довженка. Сільський голова підтримує зв'язок з Національною кіностудією ім. О.П.Довженка, дбає про збереження пам'яток історії на території сільради. Був він і серед ініціаторів перепоховання праху Олександра Петровича в рідну землю.

Внаслідок дії вод біля села Змітнів відбувається активне руйнування правого берега Десни зі швидкістю близько 6-10 метрів на рік. В даний час безпосередня загроза руйнування існує для житлових будинків та закладів соціально-культурної сфери населеного пункту. На підставі порушених клопотань, заходи по берегоукріпленню Десни в районі села Змітнів відповідною урядовою постановою включені до „Комплексної програми захисту від шкідливої дії вод сільських населених пунктів і сільськогосподарських угідь", фінансування якої здійснюється за рахунок коштів держбюджету.

На сьогодні на об'єкті захисту села від шкідливої дії вод при активному сприянні Дмитра Степановича виконується значний об'єм робіт по вирубці лісу та чагарників для того щоб дати змогу працювати землерийній техніці.

 Сільський голова Дмитро Іващик наполегливо відстоює інтереси територіальної громади в стосунках з ймовірними орендарями земельних паїв, із заготівельниками сільгосппродукції. Його зусилля по підвищенню закупівельної ціни на молоко, за яке платили ціну значно нижчу, ніж коштує вода в крамниці, та принципова позиція щодо умов оренди земельних паїв стали підставою для конфлікту з молокопереробниками та грошовитими орендарями.

 Щоб провчити непокірного сільського голову вони приклали багато зусиль для відправлення Дмитра Степановича до в'язниці. Вже є постанова прокурора області Анатолія Василевського про порушення кримінальної справи №78/00908 відносно Змітнівського сільського голови Дмитра Іващика за ознаками злочинів, передбачених статтями 368 ч.2, 366 ч.1 КК України. Кримінальну справу склепали, як у тридцяті роки минулого століття. Обіцяну провокатором Cв'ятославом Нагорним благодійну допомогу сільраді, яку голова планував використати на відновлення дитсадка за кілька хвилин оформили, як хабар сільському голові. Хоч свідки та наявні документи говорять про протилежне, але на це нема кому звертати увагу. Адже сам прокурор області править суд не просто над непокірним сільським головою, а над цілою придеснянською громадою. Після таємного „погодження" у високих кабінетах до участі в „операції по затримці хабарника" залучили не тільки УБОЗівців, а й спеціально підготовлених для цього умовного «підприємця -благодійника» або провокатора (один з учасників відомого чернігівського кримінального угрупування) та молодих понятих з обласного центру. Варто відзначити, що в сусідньому Коропському районі з Будищенським сільським головою Михайлом Лопаткою зовсім недавно розправлялися майже за аналогічною схемою, тільки був інший «підприємець-благодійник» з Чернігова, а „благодійну допомогу" в доларах США не на столі залишили, а засунули до кишені.

Психологічна травма та перебування в застінках Сосницького райвідділку внутрішніх справ для Дмитра Іващика закінчилися гіпертонічним кризом і ще цілим букетом хвороб. Тільки після попередження про відповідальність за можливу смерть затриманого, лікарям вдалося перевести хворого до спецпалати районної лікарні. Там ще кілька днів ламали дух Дмитра Степановича, прикувавши його ланцюгами до ліжка та обзивавши зеком.

Медичні працівники були жахливо вражені поведінкою правоохоронців. Згадували трагічні випадки з медичної практики коли після спілкування з правоохоронцями закінчувалося життя зовсім мирних земляків. Зокрема, як ще за радянських часів на одинадцятий день після спілкування з ДАІшниками пішов з життя єдиний син вдови фронтовика Олександри Кочубко з села Авдіївки Григорій Кочубко, а вже в часи незалежності не повернувся живим з райвідділку його односельчанин Леонід Романенко. Старенька мати покійного Григорія Кочубка до останнього дня свого життя, не знайшовши правди в міліцейських і прокурорських кабінетах, постійно зверталася до Бога щоб він розсудив і покарав винних по-своєму. Що сталося з винними - краще запитати в них самих.

За свого голову заступились більше 160 мешканців Змітнівської сільської ради, які поставили свої підписи під аргументованими зверненнями до голови обласної ради Наталії Романової, голови облдержадміністрації Володимира Хоменка, прокурора області Анатолія Василевського.

Однак, ці звернення були направлені на розгляд райпрокурору, бо високопосадовці Чернігівщини мабуть таким чином хочуть уникнути відповідальності за те, що на території області чиняться злочини проти народу, за долю якого вони взяли на себе відповідальність.

 Однак змітнівці налаштовані оптимістично, бо переконані, що керівники області, прокурори, судді, міліцейські чиновники не зовсім безбожники, мають власних дітей, і дадуть змогу їхньому сільському голові продовжувати працювати над вирішенням проблем жителів територіальної громади та бажають високопосадовцям також починати займатися справами корисними для населення Чернігівщини, припинити компрометувати демократичні здобутки України та й самого Президента України Віктора Ющенка.

 Для отримання згоди на перенесення праху Олександра Довженка з Москви до Києва чи Сосниці треба пам'ятати, що Олександр Петрович геній зі світовим ім'ям і більшість шанувальників його творчості проживають у Києві, Лондоні, Москві, в інших столицях республік колишнього СРСР. При цьому варто врахувати думки та пропозиції: члена Спілки журналістів та Спілки архівістів України, заслуженого працівника культури України Бориса Іваненка - завідувача відділом культури ЦК КПУ в 1979-1989 роках, начальника Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України в 1989-1993 роках, одного з активних організаторів товариства „Чернігівське земляцтво", його теперішнього виконавчого директора, який разом з Юлією Солнцевою добився багато чого, щоб увіковічнити пам'ять про свого геніального родича, зокрема, щоб був Сосницький район і літературно-меморіальний музей у Сосниці; відомого поета та письменника, члена Національної спілки письменників України Олексія Довгого - довженкознавця, автора багатьох відомих творів, в тому числі про Олександра Довженка; почесного президента Української зернової асоціації, віце-президента Української аграрної конфедерації, академіка Української технологічної академії Миколи Компанця - міністра хлібопродуктів і голови Держкомітету України по хлібопродуктах в 1988-1992 роках, самого активного члена Ради товариства „Чернігівське земляцтво", шанувальника творчості Олександра Довженка, який щоразу відвідуючи Москву вклоняється могилі свого великого земляка; відомого не тільки на Чернігівщині, а й далеко за її межами поета та письменника, члена Національної спілки письменників України Миколи Адаменка, який за правду та за українську Україну провів багато років у таборах і знає на яку пошану заслуговує його геніальний земляк; українського письменника, члена Національної спілки письменників України Сергія Плачинди, який підтримує ідею створення Пантеону Української слави; відомого актора та режисера, голови Правління національної спілки кінематографістів України Бориса Савченка; інших відомих громадських і культурних діячів України.

Якщо російській стороні доведеться приймати рішення щодо згоди на перепоховання праху Олександра Довженка, то обов'язково буде вивчатись, що діється на тій рідній довженківській землі. Чи можна, наприклад, іноземцю приїхати до Сосниці та вклонитися могилі, де буде покоїтися прах великого Олександра Довженка, місцям, де бігав він босоніж малим, і поїхати звідти спокійно?

 Сьогодні модно засуджувати минулі голодомори, політичні репресії, а завтра доведеться засуджувати те, що зараз робиться на батьківщині великого генія Олександра Довженка.

Сьогодні, за повідомленнями в друкованих і електронних засобах масової інформації, на Чернігівщині відбуваються події, що нагадують повернення в минуле, до сталінських часів. Ні! Не в розумінні наведення порядку, а в плані покарання невинних, але непокірних. Журналісти вже охрестили це дійство „Прокурорська мафія по - чернігівськи". Прокуратура області влаштовує різні перевірки в тих редакціях газет, що пишуть хоч куцу, але правду про „діяльність" правоохоронців області. В самій Сосниці, як пише місцева незалежна газета „Час" (№2 (91) від 18.01.2008 р.) в статті „Жителі В'юнища бояться спати. На вулицях зачасту ставались пожежі", жителі В'юнища вже півроку не можуть виспатись, бо не дають спати часті пожежі. Винного у скоєнні підпалів до сьогодні не знайдено. А в міліції запевняють, що перевірка ведеться. Начальник Сосницького райвідділу УМВС України в області Павло Клюй розводить руками та пояснює, що пожежа - це злочин з категорії тих, які найважче розкрити, бо всі сліди згорають. У таких випадках дотепні українці кажуть, що поганому танцюристу завжди щось заважає. А спостережливі сосничани вже жартують - начальник міліції відгукується тільки на запрошення пограти в карти та чарку хильнути.

В'юнище - це саме та частина Сосниці, де знаходиться літературно-меморіальний музей Олександра Довженка - автора твору „Україна в огні" ! Чи не готуються бува таким чином сосничани до прийому праху великого генія в рідну землю?