Мабуть, немає жодного більш-менш пристойного міста, яке за свою історію не мало б клопоту зі знедоленими.

Чернігів не становить винятку.

У багатовіковому його життєписі є богадільні, притулки, нічліжки та різного роду заклади опіки. Є також і сиротинці та дитбудинки…

Чи не диво, але один із найстаріших навчальних закладів нашого міста якраз і був дитбудинком — ідея його заснування, як і багато освітньо-культурних новацій, належала князю Куракіну, чернігівському генерал-губернатору. Князь надав відповідні розпорядження казенній палаті, і вже в травні 1804 року в колишній архієрейській садибі на Застриженні було відкрито будинок виховання для дітей бідних дворян.

Цікаво, що саме цій місцині, яка простяглася від сучасної вулиці Олександра Молодчого аж до меж теперішнього стадіону, судилося найчастіше майоріти згадками про дитбудинки. За чотири десятиліття заклад змінив профіль, ставши загальним сиротинцем.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НЕВІДОМИЙ ЧЕРНІГІВ: ТАЄМНИЦЯ ЖАНДАРМСЬКОГО МАЄТКУ. ФОТО

Упродовж ХІХ століття крім архієрейського будинку в різний час сиротинці мандрували за найрізноманітнішими адресами.

Зокрема, ним встигла побути садиба Шафонського на Петербурзькій вулиці — нині на цім місці обласний військкомат; садиба земства на Бобровиці, де пізніше розмістили музей Тарновського; канцелярія губернатора на Смоленській вулиці з 1900 року також осіла в колишніх будівлях сиротинця, зведених за 15 років до того на велетенській території старої стороженківської садиби; будівля статистичного бюро, яку й нині можна віднайти на вулиці Молодчого, також свого часу була сиротинцем під орудою Феодосії Шкуркіної…

Один із останніх закладів схожого типу в Чернігові, за примхою долі, облаштувався в губернаторській садибі, ніби символічно замкнувши коло куракінських починань. Тоді сучасна вулиця Шевченка від Вознесенської площі до Бобровиці носила назву вулиця Революції, а величний палац губернатора на її початку зайняла дивна структура: Дитяче містечко імені Комінтерну. Через дорогу від нього розташувався дитбудинок, угніздившись у двох модерних флігелях зламу століть.

Це була остання адреса, і знову на тому ж Застриженні, на тій же вулиці… Саме цю будівлю, схоплену на папері серпневим днем 1937 року, ми й бачимо на рисунку Д. Синицького.

Джерело – Цікавий Чернігів