Як відомо, кожного року на 40-й день після Пасхи відбувається святкування Вознесіння Господнього. У багатьох містах є топоніми, пов'язані з цим святом, цілих три таких колись мав і Чернігів.

Далекого 1773 року поблизу колишнього маєтку Полуботків на Застриженні, в історичному районі Німецька слобода було побудовано дерев'яний храм. Вірогідно, він був дещо більшим за свого попередника, який розташовувався тут від першої третини XVIII століття, проте назву мав ту саму - церква Вознесіння Господнього.

Поряд із цим храмом тулилася, також дерев'яна, тепла церква Св. Вмч. Варвари: обидві святині угніздилися, як згодом виявилося за новим планом міста, на перетині двох вуличок, що отримали назви Вознесенської та Варваринської. Із часом, з причин древності, храми розібрали, а на перетині теперішніх вулиць Молодчого і Шевченка звели нову кам'яну Вознесенську церкву, створивши таким чином й однойменну площу.

Але, із ліквідацією храмів, життя Вознесенської вулиці не спинилося. Вона була досить жвавою, особливо вечорами, коли семінаристи, вбравшись у довгі підрясники, то там то тут з'являлися перед очі господарів на подвір'ях і виспівуючи жалібні канони отримували за свої старання щось смачненьке. Більша частина Вознесенської носила статус набережної вулиці — тут кожен двір мав човна, позаяк часто весняна повінь робила пересування в інший спосіб недоступними.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НЕЙМОВІРНЕ ПОРУЧ: УСПЕНСЬКИЙ СОБОР ЄЛЕЦЬКОГО МОНАСТИРЯ

Шуму додавала школа опіки над бідними Вознесенської церкви: малюки полюбляли бігати берегом Стрижня, полохаючи гусей, що мали необережність вибратися з архієрейського ставка на бережок… і неодмінно тут таки з прокльонами і ґерлиґою із котрогось двору бігла прислуга, аби рятувати схарапуджену птицю. Часто на вулиці спинялися екіпажі, з яких вибиралися статечні панове — це приїхали гості, хто до дворянина Єнька, а хто — до маєтку Круковських; час до часу забігали відвідувачі до писаря Чурсіна.

Вулиця зміїлася вгору, перетинаючи невеличку площу П'яти Кутів, до старого кладовища в Берізках, повз здоровенний дім Єдомах та крамничку скобяних виробів. Пройде багато років, мине пафосне ”повстання“ Заливчого, що зародилося тут, на постоялому дворі, й уже не Вознесенська, а вулиця 1-го Травня, вливатиметься у чималенький, стихійно організований наприкінці 1920-х, торговий майданчик, який оголосять однією із семи міських площ, а на території колишнього маєтку брата голови міської жандармерії Лахтіонова, поза сучасним шпиталем, активно працюватиме фабрика напоїв ситро…

Тепер же старенька Вознесенська вулиця носить ім'я Олега Міхнюка, та радує тінистим затишком неспішного перехожого, що звертає сюди, втікаючи від літньої чернігівської спеки.

За інформацією спільноти «Цікавий Чернігів».