Ніхто з вас не замислювався над тим, скільки нас – українців, залишилося?

Серйозно, хтось думав про те, якою може бути цифра після перепису населення?

Віднімемо жителів анексованого російськими окупантами Криму, жителів підконтрольних путінським найманцям територій Донбасу. Не забуваємо про померлих від грипу, втікачів беркутівців та міліціянтів, які після Революції Гідності накивали п’ятами з України – хто до Криму, хто в Ростов, хто примкнув до терористів на Донбасі.

Сподіваюся, про Небесну Сотню ніхто ще не забув.

Але найбільше ми втратили на війні... Скільки було тих Іловайськів котлів, Волновах, Дебальцевих, донецьких аеропортів... Скільки даних про загибель українських бійців умисно засекречено.

За всіма цими трагедіями тисячі полеглих наших мужніх захисників.

Вата в голові – це моральний злочин

Прикро, але серед нас є люди, яким начхати на смерті хлопців, мовляв, війна – це гра політиків і люди самі винні, що впхали свого носа в АТО.

До речі, так думає одна моя знайома. Звичайно, до української влади багато запитань. Настрої у суспільстві розпалені далі нікуди.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Батальйон «Чернігів» вирушив в АТО

Не хочу, щоб мене вважали заколотником, але треба дивитися правді у вічі. Якщо нічого не поміняється, третього Майдану не оминути. Те, що зараз думають люди, і я в тому числі, про уряд і президента, поважаюча себе газета не надрукує.

Але не в тому справа.

Вважати, що хлопці загинули і продовжують помирати марно, мовляв, ніякого ворога у нас немає, а ми – маріонетки і жертви «порошенківської» пропаганди, вибачте, перебір. На мою думку, це як мінімум моральний злочин.

Спитайте у матерів, які втратили своїх синів на війні проти окупантів, що вони думають про ситуацію на Донбасі? Спитайте у Героїв, які на все життя залишилися інвалідами, чи є ворог на сході? У тисячі переселенців запитайте, чого вони приїхали до нас на Чернігівщину, адже хіба там все всерйоз?

Не люблю дискутувати з приводу очевидних речей, але коли мова йде про рідну країну і українців – зась, я готовий на все.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «Майдан триває», - чернігівець, який пережив криваві сторінки Революції Гідності

Позу обирають переможці

Коли я був у відрядженні на Донбасі разом із бійцями батальйону «Чернігів», то надивився на зруйновані міста, розбомблені хати, мертві вулиці… І у мене ті жахливі картини і досі стоять перед очима.

І знаєте, заявити, що у нас немає ворога, а війна – це плід заполітизованої фантазії, я ніколи і ні за яких обставин не зможу. У нас, на жаль, попри всілякі домовленості, триває повномасштабна війна проти Росії. Це факт! Війна проти підлого імперського сусіда, який хоче поставити наш свободолюбивий народ на коліна. Але не забуваємо, що позу обирають переможці.

Про «диванну сотню» і генетично спадкових хохлів

У такі скрутні для всіх нас і нашої пошматованої держави часи важливо підтримувати один одного. Засуджую тих, хто весь час базікає про зраду і звинувачує владу у всіх гріхах земних.

Погоджуюся в одному – влада у нас дійсно не заслуговує на аплодисменти. Велика ідея Майдану так і залишилася ідеєю – практично нічого не змінилося. Відбулася рокіровка олігархів.

Деякі просто «перефарбувалися» у кольори інших партій і продовжують сьорбати з державного корита. І по цимбалах їм війна у вас у країні, чи доба Відродження. Почитайте український список багатіїв від «Форбс». Неприємно здивуєтеся. Війна і криза таким суб’єктам – як зайцю стоп-сигнал.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На Чернігівщині поховали загиблого в АТО «Амура»

Є чимало людей, які у всьому звинувачують парламент, уряд, президента і, звичайно, хунту. Такі люди є, були і будуть. Це нормально.

Ідеального суспільства немає. На жаль, морівської Утопії ще не відшукали. Хоча цілком вірогідно, що вона може ховатися десь зовсім поряд. На моє велике переконання, все ж більше шансів відшукати Утопію у власній голові. Людей, які у всьому звинувачують владу, мені, чесно кажучи, навіть шкода.

Я б не хотів бути представником «диванної сотні». Їй-Богу. У мене єдине запитання до таких земляків: шановні, а що ви особисто зробили для того, щоб жити у вашій країні, області, районі, врешті – селі стало краще?

Де ваші намагання щось змінити? Де прагнення особистим прикладом показати, як має бути насправді? Де ваша соціальна відповідальність і патріотизм? Натомість маємо істинно «хохлятський» синдром: нюняємо, що все у нас, вибачте, хреново, а як тільки звечоріло, падаємо в улюблений диван і спілкуємося про наболіле із зомбоящиком.

Плачемо, що немає грошей, а самі складаємо під подушку тисячами чесно зароблені гроші. А потім читаємо у новинах – на Чернігівщині шахраї винесли з оселі 200 тисяч гривень; аферисти видурили 350 тисяч гривень; пенсіонерка віддала невідомому, який представився соцпрацівником, 90 тисяч гривень.

Не будьте хохлами – будьте українцями! І не забувайте, що зміни починаються з себе і в країні, де брат готовий горлянку перегризти брату, миру ніколи не буде. Отямтеся, ще не пізно.

Можливо, нам уже і не пожити у нормальній країні, то давайте хоч шанс нашим дітям та внукам дамо. Не будьте «хохлами»…

         Павло СОЛОДОВНИК