Колишній оборонний православний монастир знаходився у с. Максаки, на Чернігівщині.

Втрачений архітектурний ансамбль, знищений комуністами в 1930-1950-х роках.

Комплекс монастирських споруд (те, що від них лишилося) розташований на пагорбі за кілометр від берега. У давнину тут було домонгольське городище. Неподалік - один із задеснянських хуторів. Кажуть, колись давно Десна розливалася настільки широко, що обитель перетворювалася на острів-фортецю.

Максаківський Спасо-Преображенський монастир - унікальний об'єкт Сіверщини. Він був місцем декількох історичних подій та серцем релігійно-культурного, торговельного і військового життя регіону. За тутешніх переказами, Богдан Хмельницький загубив поблизу свою булаву, а один із ченців - сховав незліченні багатства. Що з цього бувальщина, а що небилиці - історія від нас приховала.

У середині XVII століття частина Лівобережної України опинилася під управлінням Московії, і серед біженців, які бажали бути польськими підданими і кочували на захід, виявилися ченці Трубчевського монастиря. Пішовши зі своїх земель, подалі від царської влади, вони впевнено ступили на Придеснянські землі. Довго сплавлялися по річці, бажаючи відшукати новий дім, допоки одного разу, після ночівлі на березі добре знайомої Десни, зупинилися. Попереду була річка, на горизонті - ліс, а зовсім поруч - залишки стародавніх укріплень. Ченці не захотіли йти далі, тож коло річечки Лож почали зводити свій дім.

Залишалося отримати офіційний дозвіл на проживання. Цю «візу» польський король видав ченцям за клопотання Адама Киселя - знаменитого діяча того часу. Відтепер і навіки він буде відомий як засновник Максаківського монастиря і замку на київській горі, названої згодом Киселівкою.

До слова, монастир на той час був унікальний - православний, тоді як більшість інших стали уніатськими.

Життя монастирського містечка поступово втягнулося в економічне середовище регіону - за ним було закріплено сусідні села Пагорби, Ядутин, Прачі, Високе, Красностав, Максаки, отримавши також визнання в релігійній сфері - 1776 року обитель стала притулком колишнього патріарха Константинополя Серафима ІІ. Не відставав і культурний аспект - з'явилася велика бібліотека.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НЕВІДОМА ЧЕРНІГІВЩИНА: ПРЕОБРАЖЕНСЬКА ЦЕРКВА У СЕЛІ РАЙГОРОДОК. ФОТО

Історики мають у своєму розпорядженні різні документи, які докладно розповідають про життя і традиції того часу. Це і гетьманські універсали, що підтверджують права монастиря, і грошові розписки селян, і купчі заможних міщан.

Знав монастир й важкі дні. 1786 року за наказом російської імператриці він був перетворений на заклад для душевнохворих. Вважається, що це був перший такий заклад в Україні. Сумнівне досягнення, звичайно. І утримувалося воно недовго - за часів Олександра І обитель відновила релігійне життя, а за Миколи І стала жіночим монастирем.

У 1920-х рр. монастир закрили. 1922 року Сосницьке управління народної освіти видало розпорядження про взяття на облік і під охорону художньо-історичних цінностей обителі. Однак це не врятувало пам'ятки: протягом 1930-1950-х рр. більшість споруд - собор, трапезна церква - були варварськи зруйновані.

Подейкують, що цеглу із соборної кладки використовували для будівництва школи в районному центрі. Досі незрозуміло, які були офіційні результати цієї популярної совдепівської практики. А ось місцеві перекази наполегливо підтверджують провал «вторинки» - древню кладку неможливо було розібрати, цегла відламувалася брилами або кришилася зовсім. Не отримавши вигоди, намолене місце вирішили знищити - територію використовували як загін для худоби. На сьогодні частково вціліли лише оборонні стіни, дзвіниця, будиночок ігумені та залишки фундаментів. Зостався лише дикий абрикос і від прекрасного саду, що був висаджений на початку ХХ століття.

Дзвіниця. Це все, що нині може привабити туриста. Шкода, тепер її зовсім не видно з правого берега. Піднятися сюди, на жаль, не можна - а краєвид міг би відкритися чудовий. Це одна (а можливо, і єдина) з найстаріших дзвіниць Лівобережжя. За підрахунками фахівців, вона була побудована в 60-70 рр. XVII століття. Пізніше її перебудовували кілька разів - міняли верхній ярус і добудовували нове підбання з куполом. Нині дзвіниці бракує одного поверху. Цікаво, що фортечні мури були побудовані пізніше і зв'язки із дзвіницею у них немає. Ще одна особливість кріпосної стіни - відсутність кутових веж.

У 2010-х роках у місцевих церковних громад та інших організацій, наприклад, патріотичного виховання молоді, з'являлися ідеї відновлення життя в монастирі. Тутешні жителі розчистили територію, а зважаючи на кладку дзвіниці - проведено роботи із запобігання нових тріщин. Протягом нетривалого часу в побудованому поруч вагончику жив чернець. Імовірно, відсутність тут інфраструктури змусила його припинити спроби відродження духовного життя.

Джерело – Маловідома Україна

Текст: Олексій Єкименко, фото: heliokimm