В кожній галузі є висококваліфіковані спеціалісти, імена яких мають вагомий авторитет і чудову репутацію. Саме до цієї когорти людей належить  досвідчений медик, природжена лідерка та Жінка з великої літери – Галина Михайлівна Синявська. 

До недавнього часу вона була відома в нашому регіоні як головна лікарка Чернігівського обласного центру радіаційного захисту та оздоровлення населення. Проте, в результаті планової реорганізації в рамках медичної реформи, заклад було приєднано до обласної лікарні.

Що думає про ці зміни пані Галина? Чим займається зараз? Які взагалі має життєві погляди та цінності? Про це – в матеріалі.

Як все починалося?

Галина Синявська народилася в селі Гнатівка Срібнянського району в простій робітничій сім’ї. Батько працював водієм, мати – на фабриці художніх виробів. Здавалося б, чому вибір був зроблений на користь медичної сфери?

- Знаєте, в селі є два вибори: вчитель або лікар. Педагогічна діяльність мене не дуже приваблювала,  а до того ж рідна тітка працювала лікарем. Тож саме медицину я й обрала. Почалося з того, що Івано-Франківський медичний інститут набирав майбутніх студентів на  підготовче навчання. Це був 1990 рік, десятий клас. Дізналася про це і вирішила туди записатися. Навчання представляли собою виїзні курси, на базі першої міської лікарні в Чернігові. Проходили тести, вперше знайомилися з медициною. Мені сподобалося. Зрозуміла, що зможу. Так і вступила до інституту. На шостому курсі за сімейними обставинами переїхала в Полтаву, там в 1996 році закінчила навчання та отримала диплом лікаря, спеціальність - лікувальна справа. Далі - спеціалізація з неврології, за фахом лікаря-невролога. Трудову діяльність розпочала вже в Чернігові.

- Яким було ваше перше місце роботи? Взагалі, яким був шлях до посади головного лікаря?

- Після проходження спеціалізації та інтернатури стала працювати за фахом лікаря-невропатолога в першій міській лікарні. Згодом вдалося отримати посаду лікаря-ординатора неврологічного відділення. А в 2002 році, коли був створений обласний госпіталь ветеранів та інвалідів війни, мені запропонували стати заступником головного лікаря по медичній частині. Було, чесно кажучи, важко, адже ми будували новий заклад, створювали з нуля технічну базу, матеріальну, юридичну. Це, власне, й була перша керівнича посада в моїй кар’єрі. А потім - декретна відпустка і тимчасова перерва в трудовій діяльності. Так вийшло, що за цей проміжок часу відбулися деякі зміни, тож, вийшовши з відпустки, я отримала роботу в Центрі медико-соціальної експертизи, де пропрацювала близько п’яти років лікарем-експертом.

В 2014 пройшла кваліфікаційний відбір на вакантне місце керівника обласного центру радіаційного захисту та оздоровлення населення. Ну, а в 2019 році почалась та сама планова реорганізація. Змінилась назва посади, тож з 2019 до 1 липня 2020 року була генеральним директором закладу. Потім нас приєднали до обласної лікарні.

            Про ціни, зміни, та Супрун

- В чому сутність реорганізації? Яким є ваше ставлення до цих змін? Реформи – це позитивне явище, чи вважаєте, що був інший шлях вирішення проблем?

- В рамках реформування сфери охорони здоров’я було, практично, об’єднано три заклади в один: центр радіаційного захисту, госпіталь інвалідів та ветеранів війни та шкіро-венерологічний диспансер приєднали до обласної лікарні. Після цих змін я стала заступником медичного директора по роботі з відокремленими підрозділами. Тобто на сьогодні я продовжую працювати в адміністративній сфері. Скажу відверто, зараз проходимо дуже тяжкий шлях. Особливо крайній місяць. Створення нових структур, організація роботи, кадровий відбір, фінансове забезпечення… Власне, саме над цими задачами активно працюємо з колегами в даний момент.

Щодо мого ставлення, то скажу ось як. Однозначно сфера охорони здоров’я потребувала певних змін. Без них уже дійсно було неможливо, адже система Семашко, яка працювала з 80-х років, дуже застаріла. Виросло нове покоління, і воно вже звикло до декретованих поліклінік, до закріплення за спеціальними лікарями. Та, нажаль, ця реформа виникла не сама по собі, а вийшла з реформи економічної. А оскільки в країні економіка, вибачте, далеко не на найвищому рівні, то й медична реформа відбувається зовсім не так організовано та безболісно, як хотілося б. Коли в країні настільки низький рівень ВВП, то про розвиток медицини говорити не доводиться. Уляна Супрун почала з реформи первинної ланки. Далі повинні були йти вторинні заклади (районні лікарні тощо).

Щодо високоспеціалізованих закладів третинного рівня, то їх реформація мала здійснитися в 2021-22 роках. Але що ми зараз маємо насправді? Всіх нас підгребли під один гребінець. Тепер неважливо, чи ти лікар обласного закладу, чи ти лікар міського закладу – всі на рівних правах. Виник колапс. Щодо вартості лікування (адже це дуже болюче питання для українців), то воно досить дороге. Національна служба здоров’я гарантує нам лише той мінімум, який покриє 20-30% витрат.  Основну частину коштів витрачає пацієнт. Тож в цілому можна сказати, що реформа є аж занадто швидкою та прогресивною, має багато гострих кутів.

            «Жінка може все!»

- Все життя ви працюєте в сфері медицини. Спочатку практичне лікування, потім адміністраторські посади. Але ніколи не стояли осторонь соціальних проблем, завжди висловлюєте свою думку. Чи бачили б ви себе в ролі, наприклад, депутата? Щоб реально мати змогу щось змінювати.

- Важко відповісти (посміхається). Але ще в 13 років я стала головою учнівського комітету в школі. І якщо вже так, то саме це і було першим досвідом керівництва. Мабуть, певні організаторські якості закладені природою. Через те, що з 2002 року займаюсь адміністраторською роботою, вирішила розвиватися в цьому напрямку і ось восени вже закінчую заочну форму навчання в Міжнародній академії управління персоналом (м.Київ).  Я не з тих, які приходять на роботу, аби відсидіти і скоріше піти додому. Я по характеру дуже інертна, швидка на підйом людина. Завжди націлююсь на результат. Звикла бути готовою до всього та сприймаю будь-які труднощі лише як чергові випробування. І це стосується всіх сфер життя. В нас же жінка в загальному розумінні – це і рабиня, і домогосподарка, і все на світі. Але я впевнена – жінка може все! До речі, вже більше року я є активною учасницею організації «Жінки Батьківщини». Це свого роду клуб жінок-лідерів, які небайдужі до соціального, медичного, культурного життя Чернігівщині. Спілкуємось, навчаємось одна в одної, ділимося думками. Це, знаєте, така віддушина для мене.

          Боротьба з невидимим ворогом триває

- Особливо важливо мати таку віддушину в такі часи як зараз, вірно? Розкажіть, як особисто вас торкнувся загальноукраїнський карантин?

- Так, це абсолютно точно. В березні Кабінет міністрів та Міністерство охорони здоров’я  прийняли ряд рішень, згідно яких були введені обмежувальні заходи. В тому числі мова про призупинення планової госпіталізації для закладів третинного рівня. Саме до таких закладів і наш центр радіаційного захисту. Тож з 26 березня центр фактично закрився. Завдяки Національній службі зд-оровя вдалося частково виплатити працівникам заробітні плати. 3 серпня відновили свою роботу всі підрозділи, що ввійшли до обласної лікарні. Звісно, людям буде незвично, є багато нових змін. Але карантин навчив всіх нас ставитися по-іншому до різних ситуацій. Особисто я, коли стало зрозуміло, що повноцінне функціонування закладу тимчасово неможливе, взяла офіційну відпустку на місяць і приєдналася до загальнонаціональної боротьби з пандемією.

- Яким чином?

- Завдяки підприємцям з активною життєвою позицією і таким політикам, як, наприклад, Валерій Дубіль, була створена ГО «Безпека медиків і мешканців регіону під час пандемії». Зорганізувалися, зареєстрували і почали активну волонтерську діяльність. Великі підприємства, середній та малий бізнеси та просто небайдужі громадяни стали допомагати: хто медичними товарами, хто перераховував гроші. В результаті десяткам установ було передано найнеобхідніші предмети для боротьби з вірусом: дезінфікуючі засоби, захисні костюми, респіратори/маски, пробірки тощо. Об’їздили майже весь регіон, кожен заклад великих населених пунктів. Не можу сказати, що ми мали якісь космічні суми, але в цьому і є головне досягнення нашої організації: навіть з невеликими коштами ми змогли правильно організувати роботу по оптовій закупівлі всього необхідного, знайшли шляхи вирішення питань і,як наслідок, зробили максимум із того, що могли зробити.

- Зараз пішла друга хвиля захворюваності. Чому це відбувається?

- Тому що всі пересиділи карантин, а потім, як тільки його послабили, вийшли масово на пляжі й по ресторанах. Наша соціальна свідомість по відношенню до того як не захворіти, нажаль, дуже кульгає. Коли людям розповідаєш, якщо ти хворий – сиди вдома, вони цього чомусь не хочуть розуміти і все одно виходять в соціум. В масках чи без – то вже ролі практично не грає. Треба лише запам’ятати просту істину під час пандемії: погано себе почуваєш – сиди вдома, або викликай лікарів, але ні в якому разі не наражай на небезпеку оточуючих. Не розуміють. І тепер маємо: кожного дня по 20 нових випадків по місту Чернігову. В масштабах країни це досить серйозні цифри і вони тільки зростають.

- Ви, мабуть, теж втомилися від карантину, від керівницьких обов'язків. Взяли відпустку і замість того, щоб відпочивати, їздили волонтерити. Коли ви встигаєте набиратися свіжих сил? Як проводите свій вільний час?

- Відпочиваю зі своєю сім'єю. Виховуємо з чоловіком трьох дітей. Двоє - підлітки, а старший вже студент, наступного року отримає диплом магістра за фахом "Міжнародне право".

Коли випадає така можливість, подорожуємо з рідними як по Україні, так і за кордоном (до карантину). І, звичайно, їздимо в село, де мешкає матуся. Нажаль, одна. Там відпочиваємо на берегах Десни, в ліс вибираємось. Щодо відновлення сил, то мене надихають природа, моя сім'я та вірні надійні друзі, з якими можна поділитися будь-якими проблемами, отримати поради. Рада, що поруч зі мною такі гарні та відкриті люди.

                                                            Спілкувався Андрій ЛІПЛЯНСЬКИЙ