У травні 2014 року, в розпал подій, пов’язаних із анексією Криму, з Феодосії до Чернігова було передислоковано головну установу Міністерства оборони України з проведення випробувань озброєння та військової техніки - Державний науково-випробувальний центр ЗСУ.

На материкову Україну тоді перебралося близько сотні основних фахівців. Це були, переважно, доктори й кандидати наук, інтелектуальний рівень яких дозволив їм не злякатися кардинальних змін, а честь і совість - зрадити присязі, даній українському народові.

У Чернігові Міноборони виділило центрові базу на той час розформованого територіального управління "Північ" та деякі кошти, а влада Чернігівщини й підприємства, з якими випробувачі співпрацювали, допомогли установі відродитися фактично з нуля.

Поступово, спільними зусиллями, в її головній будівлі було зроблено ремонт, приміщення наповнено меблями і оргтехнікою. Та щойно випробувачі трохи обжилися, як їм довелося знову все залишати й переселятися - у зв’язку з початком бойових дій на сході України, у Чернігів, на старе місце, повернули сформоване в Рівному оперативне командування  "Північ".

Відтак, уже другий рік ДНВЦ освоює територію, що колись належала легендарному Чернігівському вищому військовому училищу льотчиків, розформованому в 1995 році. Про те, як працює сьогодні центр, чим займається й переймається, ми й розкажемо в цьому матеріалі.

Кадри і база

    Одним із першочергових завдань ДНВЦ на материку було створити професійний, дієздатний колектив. Завдяки тому, що Чернігів здавна - місто військових і з достатнім науково-технічним потенціалом, поступово центр доукомплекувався до 70% від потреби.

Частину штату складають місцеві цивільні працівники, з яких 17 - кандидати й доктори наук. За словами заступника начальника центру з наукової роботи Володимира Дмитрієва, вони уже всьому навчені й самостійно проводять науково-дослідні роботи і випробування в якості керівників випробувальних бригад.

Відтак, на сьогодні, заявляє керівництво ДНВЦ, установа повністю відновила свою роботу. На даний час вона користується аеродромом "Півці" під Черніговом, має в розпорядженні полігони в Десні та Гончарівському. А ще - відновлює базу колишньої "льотки".

Там випробувачам передали в користування 5 будівель. Всі вони потребують ремонту, деякі - серйозного. Половину коштів на це виділяє Міноборони,  другу частину - обласна влада й підприємства Чернігівщини. Останні дають хто що може: цемент, фарбу, шпалери, пиломатеріали.

На сьогодні вже повністю закінчено ремонт однієї кількаповерхової будівлі, завершується другої, відновлюється автопарк і ведуться перемовини про спільне використання аеродрому Повітряними Силами і ДНВЦ.

Останнім він потрібен як місце базування авіаційної компоненти. Адже мало того, що авіація центру досі розкидана по різних базах України, так ще й на випробування доводиться часто їздити у відрядження, що недешево.

Аеродром

    Користуватися летовищем у Півцях випробувачам дозволили відразу. У 2016 році військові відновили ґрунтову злітно-посадкову смугу, і сьогодні з неї злітають навіть вантажні літаки типу АН-26. Але самої лише смуги для робіт, які покладаються на центр, замало.

     - Аеродром належить Повітряним Силам ЗСУ. Нас допускають до певних видів випробувань - того, що стосується вертолітної тематики, безпілотників і стрибків із парашутом. Та для виконання серйозніших задач нам потрібен командно-диспетчерський пункт та інша аеродромна інфраструктура. Якщо нам передадуть ті об’єкти, які нам критично важливі, ми їх відновимо, - говорить заступник начальника ДНВЦ з виховної роботи Віталій Куравський.

    Про частину коштів, необхідних на відбудову майнового комплексу летовища, військові вже домовилися з Чернігівською облдержадміністрацією. Обласна влада зацікавлена в тому, щоб аеродром був подвійного призначення і там можна було приймати цивільні літаки й вантажі.

    - На території України таких прикладів чимало. У Львові аеродром експлуатується взагалі трьома суб’єктами господарювання, там же базується і цивільний аеропорт "Львів". Те саме бачимо в Борисполі, Вінниці, Запоріжжі, Києві та Одесі, - пояснює цілковиту реальність ідеї Куравський.

     До речі, розмови про необхідність відновлення аеродрому в Півцях точаться вже три роки. І якби не війна, ці наміри вже, певно, були б реалізовані.

 Однак у нинішній ситуації Повітряні Сили спрямовують кошти за пріоритетністю - на відновлення, передусім, тих летовищ, які використовуються для забезпечення потреб у зоні АТО.

Сухопутним військам - пріоритет

На робочому столі начальника ДНВЦ Володимира Башинського нещодавно з’явився новенький глянцевий каталог.

У ньому - кілька сотень видів найрізноманітнішої військової техніки та зброї, випробуваних фахівцями центру за три роки роботи в Чернігові. Тут і бронетехніка, і автомобільна, і стрілецька зброя, вдосконалена авіація, всього не перерахувати. Загалом за рік центром проводиться близько 130-150 випробувань, після яких значний відсоток зразків приймаються армією на озброєння.

Тенденцією, продиктованою війною, є зменшення випробувань в інтересах Повітряних Сил. Тому що зараз найбільш воюючий вид - Сухопутні війська.

Щодо випробувальної бази, залишеної в Криму, то військові за нею, звісно, шкодують - адже там залишилась апаратура. З іншого боку, втішають себе, лиха без добра не буває. І втрата кримської бази дозволить центрові скоріше переоснаститись і забезпечити себе сучасним обладнанням.

Якщо в Криму більшість апаратури була громіздкою, стаціонарною (на бетонних фундаментах) та ще й придбаною в 50-60-х роках минулого століття, то нині на зміну їй приходять сучасні мобільні комплекси.

Вони дозволяють проводити випробування будь де, в тому числі, в зоні проведення АТО.

Там, до слова,  уже побувало понад 60 військовослужбовців центру. Більшість із них просилися туди добровільно - захищати країну.

Вони служили в бойових частинах і силах спецпризначення, ходили за лінію фронту рятувати авіаційні екіпажі, працювали в штабах та військово-цивільних адміністраціях і, звісно, ж проводили випробування в бойових умовах.

Перевірка війною, вважають фахівці, - найкращий показник доцільності взяття нових розробок на озброєння.

Перспективи

Розвиток оборонної промисловості в Україні змушує урядовців думати про те, щоб продукція військового призначення була затребувана не тільки в Україні, а й на зовнішньому ринку.

А для цього їй  потрібно бути сертифікованою і відповідати стандартам НАТО. Забезпечити це, говорить полковник Дмитрієв, може лише створення єдиного й потужного наукового підрозділу, який буде займатися питаннями випробувань і сертифікації озброєння і військової техніки.

На сьогодні керівництвом держави прийнято рішення про створення Державного науково-дослідного інституту випробувань і сертифікації озброєння та військової техніки на базі ДНВЦ. Адже тут є досвідчені кадри і готується повноцінна матеріальна база.

Перспективі перетворення центру у великий інститут радіє й голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч, який щиро переймається його долею.

    - Можливість працевлаштування у рідному місті стане для нашої молоді поштовхом іти в університети на технічні спеціальності. Та й наявний у нас великий науковий потенціал буде використаний більш повно, - прокоментував новину він.

   Соціальна напруга

Як бачимо, все у випробувачів складається якнайкраще. Хай не так швидко відбувається, як хотілося й на що вони сподівалися спочатку, але крок за кроком центр відроджується, зміцнює свою базу і позиції, бачить перспективу.

А от як, цікаво, люди, колишні кримчани? Чи прижилися в Чернігові, чи не линуть думкою у Крим з того чи іншого приводу, чи не жалкують що переїхали? Адже відразу після виходу з анексованого півострова, на материковій частині України їх називали патріотами й героями, обіцяли всебічну підтримку, а зараз вони такі, як і всі тут.  

    - Невдовзі після передислокації випробувачів із Криму в Міністерстві оборони було прийнято рішення про виділення їм 100 квартир. Дати частину коштів на їх будівництво, в якості волонтерської допомоги,  на той час були готові  підприємства, з якими центр співпрацює. Та через відсутність механізмів реалізації цих намірів вирішення питання затягнулося. Доки шукали і нарешті знайшли потрібний механізм, час був втрачений, а кошти підприємств витрачені на інші цілі. Кожен наступний міністр оборони коригував те найперше рішення і зменшував кількість квартир для випробувачів. Один - до 65-ти, наступний - до 40. Однак на сьогодні службове житло реально одержали тільки 2 військовослужбовці. Ще 4 взяли передбачену законом компенсацію, добавили своїх коштів і квартири купили. Отже, на сьогодні, тільки 6 фахівців ДНВЦ отримали в Чернігові житло. Зараз на черзі стоїть 152 людини, -  констатував Куравський.

За його словами, така ситуація створює в колективі певну соціальну напругу. І призводить навіть до розпаду сімей.

Посткримські пристрасті

Співрозмовник повідав, що до Криму українські випробувачі зараз їздити не можуть. Службове житло, яке вони там мали, постійно під загрозою захоплення.

Добре, якщо в квартирі хтось із рідні залишився, а якщо ні - то, вважай, пропало. У квартирах трьох офіцерів ДНВЦ уже живуть російські військові. Вони прийшли, вибили двері і заселилися. Поїхати й розібратися з нахабами не ризикують навіть члени родин українських офіцерів.

Тому що їх там можуть звинуватити в тероризмі, підкинути в речі патрони чи вибухову речовину й заарештувати.  

Приватизоване житло теж не можна продати. Бо ж документи на нього, видані українськими органами, в Криму тепер нелегітимні. Хочеш продати квартиру - отримуй російське громадянство або вид на проживання і переоформлюй усю документацію.

От такі негаразди й відсутність житла у Чернігові призвели до того, що 9 із майже сотні тих, хто вийшов із Криму, мусили звільнитися із ЗСУ (так вони не зраджують присязі) і повернутися у Феодосію вже як цивільні. Декілька ж офіцерських сімей просто розпалися.

- От через що ми й клопочемо перед Міністром оборони про надання нашим фахівцям службового житла, - сказав Куравський.

Він, чернігівець, вважає, що кримські військові, які залишили півострів після його анексії - патріоти з великої літери.

Тому що, проживаючи в агресивному інформаційному полі, яке в Криму формувалось не один рік, вони не піддалися на провокації, залишилися вірними присязі, а тут, у Чернігові, в дуже складних умовах, відродили центр, і тому заслуговують більшої уваги з боку держави і кращої долі.

Військова необхідність чи бізнес-інтерес?

Ще однією причиною соціальної напруги, про яку офіцери ДНВЦ не надто хочуть говорити, є чутки про можливу передислокацію центру в Житомир або у Вінницю.

Такі розмови Черніговом ходять уже з рік, то спливаючи, то стихаючи. З чим вони пов’язані, толком ніхто не знає. Самі випробувачі з цього приводу відмовчуються:

- Наша справа - виконувати накази. Вище керівництво має більше інформації, - зазначають.

А в душі, схоже, переживають. Тому що в тому ж Житомирі такої бази, як у Чернігові, для них немає. Окрім того, центр при передислокації втратить всі набрані й навчені в Чернігові цивільні кадри (забезпечені житлом чернігівці в інше місто не поїдуть).

Про це кореспондентові  розповів голова Чернігівської ОДА Валерій Куліч. На запитання, чи можливий тут якийсь бізнесовий інтерес, він відповів ствердно.

- Безумовно, цей фактор також присутній. Тому що ДНВЦ дав поштовх розвитку наших підприємств, яким, завдяки тісному контакту з ним, вдалося увійти в оборонні замовлення, - сказав очільник області.

    Особисто ж його, додав, насамперед турбує доля заново укомплектованого і вже досить чисельного колективу центру, і, перш за все, людей, які змушені були залишити в Криму своє житло й випробувальну базу і тільки-но увійшли в нормальний ритм життя й роботи. І тому Чернігівська ОДА як може захищає їх інтереси.

- Ми відстоюємо цей центр. За моїм підписом листи пішли у різні міністерства, а також Міністру оборони, Президенту України і Прем’єр-міністру. У своїх відповідях більшість військових все-таки підтримує доцільність того, щоб ДНВЦ залишався в Чернігові, - сказав Куліч.

    Наталія Потапчук. Фото надані випробувальним центром.